Іван Кедун: «Археологія для мене – це стиль життя». Розмова під грифом «Ніжин археологічний»

Іван Кедун народився в Миколаєві. Дитячі та юнацькі роки майбутнього археолога минули в одному із мальовничих куточків Чернігівщини - Новгород-Сіверську, куди родина переїхала на постійне місце проживання.
 

Після закінчення Новгород-Сіверської гімназії вступив до Ніжинського державного педагогічного університету імені М.Гоголя, який молодий історик закінчив 2002-го року за спеціальністю «Історія та правознавство». Професійну діяльність вирішив пов’язати із рідною «альма-матер» - після здобуття диплому Іван Кедун залишився працювати на кафедрі всесвітньої історії на посаді асистента.
 

Наразі Іван Станіславович – доцент кафедри всесвітньої історії Ніжинського державного університету імені М.Гоголя, науковий співробітник археологічної лабораторії вузу, а також – науковий співробітник Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського, керівник Ніжинської та Новгород-Сіверської археологічних експедицій. Його наукові публікації завжди актуальні, це завжди – результат власних досліджень та клопіткої практичної роботи.

Іван Кедун справляє враження позитивної та емоційно «легкої» людини і, разом з тим, вимогливого в першу чергу до себе науковця, який крокує в ногу з часом, вкладає душу в улюблену справу і, безперечно, ні на мить не зупиняється на досягнутому. 

«Археологія для мене – це не професія, це - стиль життя», - говорить Іван Кедун. І це твердження не викликає жодного сумніву, адже за шістнадцять років археологічних розкопок на території Ніжинщини та Новгород-Сіверщини під його керівництвом здійснено воістину колосальну роботу у напрямку дослідження невідомих сторінок історії нашого краю. 

Захоплення історією загалом та археологією зокрема розпочалося ще в юнацькі роки. Мій батько був вчителем історії, брав участь в археологічних дослідженнях, в ході яких здійснювались розкопки на території Новгород-Сіверщини та Ольвії. Дід також був людиною, дотичною до відновлення маловідомих сторінок історії Новгород-Сіверського. Фактично я виріс на розповідях про всілякі, як мені тоді здавалося, «експедиційні дива». Тому вибір майбутньої професії навряд чи став для моєї родини та друзів несподіванкою… 
 

Ну а справжня практична робота археолога розпочалася в студентські роки, коли, я (як, до речі, і нинішні студенти-історики нашого університету), проходив практику в складі археологічної експедиції. Але в ті часи ми мусили працювати у складі експедицій інших вузів, оскільки подібної практики на теренах рідної альма-матер тоді не існувало. Тому, розпочинаючи свою професійну діяльність асистентом кафедри всесвітньої історії Ніжинського університету, я вирішив будь-що втілити в життя свою давню ідею, чи, не побоюся цього слова, мрію, - відновити практику власних польових археологічних досліджень на теренах нашого вузу. Тим більше, Ніжин у плані археологічних досліджень на той час був суцільною «білою плямою». 

- Досить дивно… Чому місто з настільки багатою історико-культурною спадщиною залишалося поза кутом зору археологічних досліджень?

Насправді нічого дивного. В радянський період археологія, як і загалом, увесь спектр наявних історичних наук, розвивалася у відповідності із пануючою ідеологією. На превеликий жаль, Ніжин, одне із дуже цікавих у вивченні в історичній площині міст Лівобережжя, тривалий час залишався білою плямою на археологічній карті України. Дослідження відбувалися здебільшого фрагментарно, не носили планомірного та системного характеру.
 

Окрім того, в сенсі здійснення археологічних досліджень більш вагомими і, якщо хочете, перспективними були Чернігів та Новгород-Сіверський, здебільшого через наявність про них великої кількості літописних згадок. Ніжин же довгий час вважався, так би мовити, «другорядним історичним персонажем», тим більше, археологічні дослідження – річ недешева. Цей процес, окрім значних коштів, вимагає також відповідного обладнання та добре підготованих фахівців. Зрозуміло, що в ситуації постійного браку коштів професійно підготовані спеціалісти навряд чи спокусяться на працю в умовах практично голого ентузіазму…

- Але останніми роками, здається, усе ж почало з’являтися «світло в кінці тунелю»? Адже командою ніжинських археологів здійснено колосальну дослідницько-пошукову роботу, а подібні масштаби навряд чи під силу непрофесіоналам.

- Процес підготовки фахового археолога – це клопіткий процес, а період становлення колективу триває роками. Але справді, на сьогодні по-справжньому радує, що наша археологічна експедиція має сформовану та професійну команду, яка вже не один рік працює у майже незмінному складі на теренах Ніжина та Новгород-Сіверська. Це люди, захоплені улюбленою справою, і вже – далеко не дилетанти… Останніми роками студентських експедицій стає все менше – на користь фахових. Тому можна стверджувати, що у ніжинської археології нарешті з’являється справжнє професійне обличчя… Значним каталізатором цього процесу стало відкриття в університеті магістратури за спеціальністю «Археологія», деякі випускники якої вже на стадії завершення власних дисертаційних досліджень. Для мене як для керівника - це не лише професійна, а й особиста перемога…
 

- Знайшли рештки зброї, вістря стріл, різноманітні речі побутового вжитку, кераміку та прикраси. Розкопки здійснювались на околиці міста в районі Магерок і знайдені артефакти можуть свідчити про те, що перші поселення у межах Ніжина існували зовсім не там, де вважалось досі. Це досить реальна гіпотеза, яка, втім, потребує фахового наукового обґрунтування та остаточного висновку.

.

- Археологи – це не просто дослідники з лопатами в руках. Це насамперед люди, завдяки праці яких підтверджуються чи спростовуються здавалося б, незаперечні до цього історичні факти, з’ясовуються нові… Що вдалося зробити - у напрямку зростання культурного статусу міста – за більш як десятиліття археологічних розвідок?

По-перше, завдяки роботі археологів «білі плями» в історії міста починають набувати визначених обрисів та відтінків, адже до початку археологічних досліджень історична наука у своєму арсеналі мала куди меншу кількість фактажу, який стосується важливих сторінок історії нашого міста, життя людей, які у різні часи населяли цю територію. Ніжинська тематика активізувалась також у ряді наукових публікацій, краєзнавчих розвідок та досліджень. Наразі готується до друку досить масштабна у науковому сенсі монографія, на сторінках якої будуть представлені матеріали, у яких висвітлено практично все, що вдалося з’ясувати за роки археологічних досліджень на території нашого міста.
 

По-друге, я переконаний, що саме ніжинська тематика має право і повинна бути максимально висвітлена і популяризована, - і не лише серед туристів та краєзнавців, а й серед містян. У Ніжині величезна кількість пам’яток історії та архітектури, пам’ятників і пам’ятних знаків, що робить місто фактично музеєм просто неба.Мені б хотілося реалізувати свою давню мрію – створити парк історичних атракціонів, аби кожен відвідувач, прийшовши сюди, мав можливість відчути себе жителем славного Нежатина періоду ХІ століття… Ми постійно працюємо у цьому напрямку – разом із колегами, студентами та просто зацікавленими людьми організовуємо різноманітні заходи – екскурсії історичними місцями, лучні турніри, тематичні майстер-класи.

У межах експериментальних археологічних досліджень - це насамперед відтворення предметів старовини, спроба реконструкції певних історичних моментів, наприклад, лицарського двобою. Останніми роками це стало вже справжньою традицією на свято Покрови, коли в Ніжині відбувається святкова ярмарка. Також у травні минулого року на річці Уборть в районі Олевська, Житомирської області ми взяли участь у експедиції на власноручно виготовленому човні-довбанці…Іще - члени нашої експедиціїє керівниками багатьох тематичних гуртків для школярів та студентів, таких, як, наприклад, гончарний, гурток історичного бою, історичної реконструкції… Вважаю, що пізнавати історію в такій цікавій, можна навіть сказати, ігровій формі в рази ефективніше, ніж просто вивчати розділи з підручників… Тому наша команда намагається постійно самовдосконалюватись та залучати до нашої діяльності якомога більше молоді, поціновувачів історії рідного краю та просто зацікавлених людей…
 

Таке явище, на жаль, розвинене і багато хто цим займається. «Чорна» археологія не лише збиткова для держави, але й руйнує пам’ятки. Ми – люди, які професійно займаємось археологією і знаємо, як правильно це робити. А «чорні» археологи руйнують тисячолітні нашарування, забираючи разом із знахідкою цінну інформацію, яку можна отримати, оглянувши пам’ятку. Але бувають люди, які просто цікавляться давньою історією, знаходять якісь цікаві речі і здають їх у музей, щиро вважаючи, що шкоди своєю діяльністю вони не чинять. Це, звісно, неправильно і тут, скоріше, відіграє свою роль інформаційний вакуум про саму суть археології.

- Ну а тепер повернемось до приємного: чи існують у археологів власні свята, традиції, і, можливо, забобони?

Безперечно. Головне професійне свято – День археолога – ми святкуємо щороку 15 серпня. Святкування відбувається в експедиції. Цей день оголошується вихідним, територіально найближче розташовані експедиціїоб’єднуються цього дня у, так би мовити, велику «археологічну родину», діляться досвідом, спілкуються та відпочивають. Іще однією знаковою подією цього свята є незмінна традиція посвяти студентів в ряди археологів.

У кожної експедиції існують власні традиції, вони, звісно ж, різняться. Але спільним для всіх є те, що «новобранець» повинен пройти ряд випробувань, як правило, тематично співзвучних із досліджуваним періодом історії. Це захоплююче імпровізоване дійство – студенти інсценують певні моменти із життя, наприклад, давньогрецьких богів чи створюють власну модель давньоруського князівства. Це цікавий і веселий квест і, разом з тим, дієвий педагогічний прийом, покликаний у формі гри створити у студентів краще уявлення про епоху, яку вони досліджують в процесі розкопок…
 

А щодо забобонів… Процес дослідження старовини вже сам собою створює величезний простір для часом фантастичних припущень, домислів, легенд… Приміром, в процесі розкопок, які 2004 року здійснювались у середмісті (на місті сучасної будівлі торгового центру «Фора»), було виявлено рештки споруди періоду ХVІІ століття, велику кількість кілків, міцно забитих в землю… Містяни висловлювали найнеймовірніші версії, нібито на цьому місці була пристань річки Остер, а знайдені рештки – уламки затонулого корабля із золотом… Насправді ж усе набагато прозаїчніше, - виявлена пам’ятка – рештки укріплень міської фортеці… 

- Іване Станіславовичу, дякую за цікаву і змістовну розмову. І питання наостанок: коли розпочинається черговий сезон археологічних розкопок? Які плани цьогорічної експедиції?

Відкриття, а вірніше сказати, плідна практична робота розпочнеться одразу після свят – наприкінці січня плануємо розкопки на території підземних приміщень у центральній частині міста. До речі, виявлені ніжинськими археологами підземелля ввійшли у топ знакових археологічних знахідок, тому навряд чи варто наголошувати на важливості майбутніх досліджень.
 

Влітку будемо далі продовжувати розпочаті розкопки в районі Магерок, адже для того, аби зробити достовірні висновки, потрібно розкопати велику площу, провестидосить широке коло досліджень. Плануємо також розкопки у центральній частині міста. Місце майбутнього дослідження поки що триматиму в секреті. Скажу лише те, що заплановані розкопки можуть стати сенсаційними, оскільки існує висока імовірність, що завдяки цим дослідженням вдасться довести чи спростувати чимало загальновідомих фактів в контексті літописних свідчень про походження Нежатина.
 

Експедиція-2017, як, зрештою, і всі попередні, обіцяє буде змістовною, томуусіх бажаючих працювати та разом із нами долучитися до процесу пошуку історичних реалій - запрошуємо приєднуватись. А взагалі зазвичай я нікого не кличу в археологію, адже, як показав багаторічний досвід та спілкування з людьми, кому вона насправді потрібна, той сам до неї прийде…