12 Грудня 2017
1968
У Малій Кошелівці Ніжинського району батьки чотири роки противились закриттю місцевої школи-дев’ятирічки. А тепер думають: і нащо ми це робили?
У Малій Кошелівці Ніжинського району батьки чотири роки противились закриттю місцевої школи-дев’ятирічки. А тепер думають: і нащо ми це робили?
Діти – в садок, мами – на роботу
Із Малої Кошелівки школярів тепер підвозять новим шкільним автобусом у сусідню Вертіївку. Автобус придбала Вертіївська територіальна громада за програмою 70 на 30 (сімдесят відсотків — бюджетні кошти, 30 — кошти громади). Вартість транспорту — мільйон 680 тисяч. Усього 30 місць. Дошкільнят у Вертіївський садочок почали возити ще у серпні 2016-го. У вересні того ж року школу закрили остаточно.
Із Малої Кошелівки школярів тепер підвозять новим шкільним автобусом у сусідню Вертіївку. Автобус придбала Вертіївська територіальна громада за програмою 70 на 30 (сімдесят відсотків — бюджетні кошти, 30 — кошти громади). Вартість транспорту — мільйон 680 тисяч. Усього 30 місць. Дошкільнят у Вертіївський садочок почали возити ще у серпні 2016-го. У вересні того ж року школу закрили остаточно.
Всього їздить 16 діток: семеро — до садочка і дев’ятеро школярів.
— Підвіз дошкільнят забезпечуємо і коли учні на канікулах, — говорить Людмила Савченко, начальник відділу освіти Вертіївської громади. — Місць у дитячому садочку вистачає всім. Деяка черга є. Своїх, вертіївських, можемо не взяти. А от із інших сіл — обов’язково. Бо така була умова під час приєднання до громади. Потрібно тримати слово перед людьми.
Із Кошелівки виїздять о 8.15. До цього забирають діток із сусіднього Лісового. Навчання починається о 9.00. Увечері повертаються на початку п’ятої.
Супроводжує дітей у поїздці Тетяна Осташко. Каже, слідкувати за малечею нескладно. Дітки слухняні. До садочка їздять із задоволенням.
— Там так багато іграшок, — навперебій кричать малюки.
А тим часом на зупинці їх уже зустрічають батьки.
— Хоч у мене двоє школярів, Руслан і Богдан, та через закриття школи не засмутились, — говорить Надія Ілющенко.
— Бо є ще найменша Вероніка. їй уже п’ять. Раніше мусила з нею вдома сидіти. А тепер вийшла на роботу. Працюю у санаторії «Пролісок». А донечка тим часом у садку. Зручно. І старшим у великій школі подобається.
— Я у комплексі «Лісова казка» тепер працюю, — говорить мама двох діток Юлія Оніщенко.
До речі, у Малокошелівській школі туалет був надворі. Звичайний, сільський. А у Вертіївці ж теплий, у приміщенні.
«Як сніг випаде, уся Кошелівка тут»
Після закриття школи у її приміщенні влаштували центр дозвілля. Це одноповерхова дерев’яна будівля, колишній панський маєток.
Кілька кабінетів зайняла місцева бібліотека, яка раніше тулилась у будівлі сільради. На її місці облаштували котельню.
У кабінеті англійської мови поставили більярдний стіл. їх після об’єднання у громаду закупили декілька, в тому числі і Малій Кошелівці дістався. Ще в одному кабінеті тепер можна пограти у настільний теніс. Зараз шукають нового завідуючого клубом. Сподіваються, що «свіжа» людина принесе свіжі ідеї. І буде чим заповнити решту кімнат.
Опалюється приміщення за допомогою котла. Новий, спеціально придбали. На дровах. Як заходиш з морозу — у колишній школі тепло. Працюють три кочегари. Позмінно.
У п’ятницю, 24 листопада, близько четвертої вечора у котельній порається 51-річний Володимир Кузьменко, кочегар. Відвідувачів у клубі дозвілля немає. Зголошується провести екскурсію.
— А чого порожньо?
— Як сніг випаде, уся Кошелівка тут буде. І не тільки. Тепло, затишно і весело, — пояснює чоловік. І проводить у нинішню більярдну. Там величезний стіл. Біля вікна — кілька київ.
— Так місцевих хоч пускають? Чи тільки для начальства?
— Аякже ж. І молодь, і пенсіонери йдуть. Грають по черзі. Хто програв, дає місце наступному.
— Пиво тут де продається? Чи приходять зі своїм?
— У нас немає, — запевняє.
— Хто за дисципліною слідкує?
— Ми, кочегари, тут для того є. Буває, і б’ються. Або розбороняємо, або взагалі викидаємо.
— Самі граєте?
— Звичайно. Ще був соплячком, то у школі у Галиці (Ніжинський район) стояв більярд. Там і вчилися.
— Жінки приходять?
— Молодші грають. А баби хіба дідів своїх забирати,—жартує Володимир Олександрович.
Влаштовувалися самі
Колишнього директора Малокошелівеької школи 46-річну Євгенію Назаренко знайшла у ніжинському фітнес-клубі «Позитив». Після закриття школи вона деякий час стояла на біржі. А потім влаштувалась у клуб адміністратором. Каже, тут спокійніше і колектив хороший. Та за школою сумує.
— У цій школі почала працювати ще у студентські роки. Усього 24 роки. Останні чотири була директором. Як тільки призначили, так щороку нас намагалися закрити.
Усього працювало п’ятеро учителів разом зі мною (четверо з п’яти — ніжинські). Плюс двоє робітників: техробка і кочегар (місцеві). Я теж з Ніжина їздила.
Дітей було 15. Семеро — в початковій школі, решта — у старшій. До трьох учнів у класі. Навчалися в основному за індивідуальним планом. Годин по предметах менше, ніж у звичайній школі. А бували такі роки, що взагалі до семи школярів на всю школу. Тому старшим, думаю, у великій школі буде краще. А от початкову ланку, гадаю, варто було лишити. Для них дорога туди-назад, хоч і недалеко (до двадцяти хвилин їзди), та важкувато. І для маленьких чим ближче школа, тим зручніше. їм же не обов’язково мати мультимедійну дошку. Головне, щоб навчилися читати, писати і рахувати, — висловлює свою думку Євгенія Іванівна. — Коли здавала документацію у Вертіївську школу, там пожартували: «Такоїуваги, яку вас, хай не чекають».
— Чи важко було знайти роботу?
— Ми потрапили у перехідний період створення громади та їх відділу освіти. Тому Вертіївка перекидала нас на район, а район — назад у Вертіївку. З тих, кого працевлаштували, — це лише одна вчителька, Анна Геращенко. Вона викладала англійську і вела початкові класи. Тепер працює у Перемозі Ніжинського району.
Двоє учителів, Наталія Коленько та Вікторія Ляшко, самостійно влаштувалися до Дрімайлівської школи Куликівського району. Тепер їздять автобусом чи електричкою.
Учитель фізкультури та біології Григорій Бондаренко уже на пенсії. Він з Кошелівки. У нас загалом молодий колектив був, тому якось усі прилаштувались.
Деякі варіанти пропонували, але на краю районів, їздити з пересадками. Хто захоче? Мені ж узагалі пропозицій не надходило, бо керівних місць вільних не знайшлося.
На біржу пішов і колишній старший кочегар, 52-річний Сергій Кліщ.
— Пропонували їздити у Ніжин на Носівський шлях. Та з моїм господарством це не робота. Буду вдома хазяйнувати, — усміхається Сергій Кліщ.
* * *
Усього в області за минулий навчальний рік — мінус 26 шкіл: чотири закриті остаточно, вісім призупинили свою роботу (різниця — у будь-який час можуть відновитися, мабуть).
Від автора. Організувалася громада — знайшлись і ресурси дітей возити. Малі школи і надалі будуть закриватися. Такі реалії часу. Та за хорошою освітою не гріх і кілька кілометрів проїхати. Тим паче, якщо везуть ще й безкоштовно. От тільки перш ніж оптимізувати і закривати, треба відремонтувати і взимку чистити дороги, по яких доставлятимуть дітлашню до шкіл і садочків. Не всім так пощастило, як кошелівцям, їхати московською трасою.
