90 років тому 30 січня 1930 року у Бердичеві на Житомирщині народився Всеволод Нестайко, якому судилося стати одним із найпопулярніших у світі дитячих письменників.
Він написав понад 30 повістей, романів і збірок оповідань, частина яких увійшла до золотого фонду дитячої літератури України
Мама майбутнього письменника була викладачкою російської словесності (вчителювати вона почала ще 1913-го, коли про окрему українську літературу й мови бути не могло). Вона була начитаною інтелігентною жінкою. Під час вагітності часто гуляла місцями, пов’язаними з перебуванням у Бердичеві відомих письменників: Бальзака, Конрада, Шолом-Алейхема, Рильського. Родинна легенда стверджує, що старий бердичівський акушер, який приймав пологи, почувши перший крик хлопчика, привітав маму словами: «Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!».
Все змінилося в 1933-му, коли заарештували батька. Зиновій Нестайко в молодості був січовим стрільцем, вояком Української Галицької армії. Наприкінці 1920-х під впливом радянської пропаганди, повіривши в успіхи українізації, зважився переїхати із Західної України, яка тоді була «під Польщею», в УСРР. Працював у Проскурові (нині – Хмельницький) на цукровому заводі, пізніше переїхав у Бердичів.
Його звинуватили у шпигунстві на користь імперіалістичних держав, згадавши службу в австрійській армії в часи Першої світової війни, духовну семінарію, знання п’яти іноземних мов, а також заслуги його батька, отця Діонізія Порфировича Нестайка, греко-католицького декана, який керував парафією в Бучачі. Більше Всеволод батька не бачив – у пам’яті хлопчика лишився тільки смак цукерок, які той дав синові, коли по нього прийшли. Мамі з сином, рятуючись від голоду, довелося тікати до Києва до маминої сестри.
У дитинстві в мене не було дитинства, – зізнавався пізніше письменник.
Через постійні хвороби він не зміг виїхати з Києва, коли почалася війна, тож два окупаційні роки випало пережити в столиці.
Неволя – це найстрашніше, що може бути у світі – коли йдеш ти з мамою по вулиці, тримаєшся, а будь-який фашист може штовхнути твою маму, образити, і ти нічого не можеш вдіяти. У 1941-му році мені було 11 років, і з того часу я став дорослим, напевно, – згадував пізніше Нестайко.
Бачив він і голод, і смерть. Однак навчився дивитися на світ з оптимізмом і гумором. Як розповідав Всеволод Нестайко, допомагали родинні перекази — саме такими дотепниками, які викрутяться з будь-якої ситуації, були його дідусь по материнській лінії Іван Довганюк та прадід письменника Семен Довганюк.
Свій творчий майбутній класик сучасної дитячої літератури починав у дитячому журналі «Барвінок», де друкувався разом з іншими класиками – Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським.
У 1956 році побачила світ збірка оповідань письменника під назвою «Шурка і Шурко». А за два роки – казкова повість «У Країні Сонячних Зайчиків».
Найвідомішими книгами Всеволода Нестайка стали підліткова трилогія «Тореадори з Васюківки», казкова казки про Країну Сонячних Зайчиків», оповідання «Одиниця з обманом», «П'ятірка з хвостиком», «Загадка старого клоуна», «Чудеса в Гарбузянах» та багато інших.
У 1979 році рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого Почесного списку Г. Х. Андерсена як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.
Помер Всеволод Нестайко 16 серпня 2014 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі. На похорон сотні киян взяли із собою дзеркальця, щоб провести улюбленого письменника сонячними зайчиками.
Афоризми Всеволода Нестайка:
-
«Тільки оптимісти зможуть будувати вільну незалежну державу».
-
«Взагалі, я вважаю, що дитяча дружба – це щастя. Якщо це вірна дружба, вона зберігається на все життя...».
-
«Всі діти в чомусь здібні, талановиті, вони дуже різні та чимось дуже цікаві. Але, як на мене, є недолюблені, ті, яким недодали уваги в дитинстві. Саме від дорослих залежить, кого вони виростять і чи будуть їхні діти успішними та щасливими».
-
«Я вірю в добро... Вірю в людську гідність... Вірю в те, що все-таки в душі кожного існує Господь Бог, і в кожного він свій... Вірю в єдиного Господа... І він не стільки на іконах і в церквах, скільки в душах людських. Розумієте, у кожного, якщо він чесний, порядний, добрий і чуйний, то у кожного, так би мовити, свій Господь».
-
«Я пишаюся, що не вийшов із дитинства, що зберіг дитячу душу. Це підтримує мене в нашому жорстокому світі та дає сили творити».
