Лейтенант Дмитро Чавалах — із сотні тих українських бійців, які серед перших зустріли ворога перед Херсоном й тримали стратегічний Антонівський міст.
Згодом із кількома побратимами — дивом вибратися на рідну Хмельниччину. Після шпиталів і реабілітації він хотів повернутися на службу, але лікарі не дозволили. Тепер 28-річний лейтенант вчиться на психолога.
Свого героїзму він не визнає — каже, що просто виконує свою військову роботу та боронить рідну країну. І робить це ще з 2014 року.
Дмитро згадує: під час просування російських військ територією України, ті кидали по ВСУ авіацію.
Через деякий час нам сказали, що ми в оточенні ворога і його десант уже на Антонівському мості.
Тоді із бригадою, в якій воював Дмитро, повністю зник зв’язок, тож багатьох військових помилково вважали загиблими. Надії на те, що Дмитро вижив, не мали вже і його батьки. Але хлопці змогли прорватися з оточення — подекуди на відстані кількох метрів від ворога.
— У нас було 17 поранених, серед яких і я, та четверо загиблих.
Військовий розповідає, що тоді його непритомного та інших військових переховували херсонські партизани, а лікарі надавали допомогу. Як саме військовим вдалося вибратися з-під окупації Дмитро не може розповісти, бо там й досі перебувають люди, які допомогли їм врятуватися. Лише чекає перемоги, аби порибалити зі своїми рятівниками.
Титульне фото з мережі
