Завантаження ...
banner

Історія дядька Гриші, який зібрав для ЗСУ понад півмільйона на очах у загарбників

ka54zgakte07ixr0sdyvncg0n1eokewsx8w9sdhk.jpg

Український волонтер, Почесний громадянин Херсона, Лицар ордену «Народний Герой України» і просто дядя Гриша, до початку повномасштабного вторгнення російських загарбників зібрав для ЗСУ 4 млн 600 тисяч грн. Чоловік це зробив вже в окупації, просто на очах у загарбників. Про це пише видання Шерифи.

Окупація не змінила способу життя дяді Гриші. Він продовжував їздити по місту на електричному візку та збирати гроші на ЗСУ. Щобільше — вмикав українську музику, народні й патріотичні пісні, гімн України. За волонтера у блакитному десантному береті, який з українським прапором безстрашно пересувався містом, перехвилювалося тоді безліч людей. Але він не полишив своїх справ.

Каже, що одяг, в якому херсонці звикли його бачити, спонукав продовжувати робити, те, що він робив упродовж 8 років. А часом він навіть свідомо провокував ворога. 3 липня, на свій день народження, змінив тільняшку на білу вишиванку з червоною вишивкою, а на День Незалежності 24 серпня виїжджав у червоно-чорній вишиванці. І все це — в окупованому місті, де наявність жовто-блакитної стрічки вже несла людині загрозу. Дядя Гриша зізнається, що кожного ранку виїжджав на свій маршрут, як на мінне поле, тому ще не знав, чи повернеться ввечері додому.

Найнеприємніше було те, що херсонські колаборанти примушували його припинити діяльність, вимкнути музику. Але він вимоги недолугих зрадників ігнорував, і з його колонки продовжували лунати українські пісні та гімн. Волонтер вважає, що патріотичним “музичним супроводом” морально підтримував херсонців. Щобільше, почувши пісні, люди готувалися до зустрічі й, коли він проїжджав через торгові ряди на ринку, кожен кидав у скарбничку гроші.

Та найбільше вразило дядю Гришу, що дуже часто до нього підходили люди поважного віку, років 70-80, кидали в скарбничку свої 20-50 гривень і обов’язково казали: “Григорію Миколайовичу, будь ласка, передай нашим військовим для допомоги”.

 

“З одного боку, це дуже приємно, що всі наші люди турбуються про наших військових, — каже волонтер. — Але ж, з іншого боку, вони сподіваються на те, що наші військові обов’язково звільнять нашу Херсонщину і всю Україну від російського загарбника”.

Ті гроші, які дяді Гриші скидали у відерце, він потім надсилав волонтерам у Запоріжжя і Збараж Тернопільської області — тим, які могли по можливості виїжджати на Схід до наших бійців і допомагати тим, чого вони потребували.

 
 

 

 

З боку колаборантів було дуже багато погроз, але остання, яка і змусила товаришів легендарного волонтера терміново вивезти його з окупованого міста, пролунала вже з вуст російського фсб-шника.

"Я їхав з Дніпровського ринку в п’ятницю, — розповідає Григорій Янченко, — поряд йшов мій товариш. Тут підійшов один фсб-шник, показав паспорт із двоголовою куркою, потім посвідчення фсб і сказав: “Дєдушка, ви катаєтесь паследніє дні...”. Товариш мій одразу каже:

“Йдемо до тебе додому, швидко збирай речі”..."

Товариш дяді Гриші одразу сховав його у своїй порожній квартирі, а вже в понеділок одвіз волонтера в порт, звідти катером на лівий берег, а там вже на автобус — і на Запоріжжя. Але без переживань ця вимушена подорож не обійшлася.

 

 

Орки перевіряли автобус ретельно і часто, і на останньому блок-пості у Василівці таки знайшли привід до чогось прискіпатися: чи то знайшли якісь неточності, чи то у водія було недостатньо документів для проїзду, і написали на лобовому склі: “Домой”.

"Я вже й духом упав, — зізнається волонтер. — Думаю: все, тільки приїдемо в Олешки — мене тут же заберуть, на цьому все закінчиться".

Але водій зміг розв'язати проблему: знайшов іншого орка, про щось із ним переговорив, можливо, гроші запропонував, і той дозволив проїхати далі. Лише у Запоріжжі, у повній безпеці, у дяді Гриші відлягло від серця...

Дядя Гриша не тільки збором коштів наближає нашу перемогу — він став одним із символів нескореного Херсону і незламності духу жителів окупованого міста. Григорій Миколайович каже, що при зустрічах його часто називають легендою Херсона, але з таким визначенням своєї персони він не згоден:

 

“Розумієте, я не легенда. Я просто людина, яка переживає і турбується про нашу країну, про нашу Україну. Я роблю ту роботу, яку я повинен робити. Оце і все”.