У розпал війни ціннішими стають символи і люди, які їх зберігають. Одна з таких особливих для нашої команди і України людей – Леся Воронюк, переможниця грантової програми «Talents for Ukraine» від KSE Foundation і засновниця Всесвітнього дня вишиванки!
Дівчина надихається Збройними силами України та разом із командою кожен свій культурний проєкт перетворює на зброю для перемоги. Ми поговорили з Лесею про антитренд на вишиванки, сорочку Степана Бандери і правдиве українське дитинство. Ділимось із вами її історією.
Ви отримали грант у $5 000 від KSE Foundation – на що вирішили витратити гроші?
Допомога дозволила мені профінансувати частину проєкту «Нетлінні» – це етнографічний альбом-артбук, у якому зібрано унікальні зразки народної вишивки початку і середини ХХ століття. Над цим проєктом працювало 15 людей на різних етапах реалізації, ми опрацювали понад 20 приватних і державних колекцій, зібрали близько 350 експонатів. І сьогодні, на День вишиванки, ми презентуємо готове видання.
Замовити книгу можна вже сьогодні – 100% зібраних коштів будуть направлені на облаштування укриттів у двох сільських школах у межах спільного проєкту KSE Foundation і ГО “Всесвітній день вишиванки” #НиткаЗахисту.
Книга має глибоку назву «Нетлінні», розкажіть її історію
Нетлінні, бо не зітліли вишиті сорочки, рушники, текстиль. Все збереглось, хоча дуже часто наші пращури їх ховали від радянської окупаційної влади в скринях, в дуплах дерев, у віконних рамах. Ми закладаємо в цю назву також інший зміст – про нетлінну ідею української ідентичності і культури, яка навіть у найтемніші часи вистояла і збереглась до наших днів.
Де вдалось віднайти найбільшу кількість старовинних вишитих сорочок?
Найбільше у Чернівецькі області, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Полтавській… Чимало експонатів нам на опрацювання згодом висилали колекціонери, йдеться про сімейні реліквії чи колекції. Ми їх фотографували, опрацьовували в Чернівцях, де ми створюємо майбутній Музей української вишиванки.
Ми отримували багато відгуків, що люди усвідомлювали наскільки цінну річ мають вдома, бо є різниця, коли це просто старовинна сорочка чи рушник, який залишився від бабусі, і зовсім іншого змісту він набуває, коли на ньому вишитий український тризуб або жовто-блакитний стяг. На цих речах вишиті гасла з гімном «Ще не вмерла України» або з духовного гімну «Боже великий і єдиний, Україну храни».
Ці речі засвідчують те, що українці чинили культурний опір в будь-який період експансії чи тоталітарної ворожої політики. Вони намагались через одяг це показувати. Деякі речі, які ми знаходили, були створені, але не ношені, але люди все одно вишивали, тому що вони мріяли дочекатись часу, коли їх можна буде одягнути або передати наступним поколінням.
Ви не лише популяризуєте традицію вишивки, але й започаткували Всесвітній день вишиванки! Як вам вдалось?
Усе почалось 17 років тому, коли одягати вишиті сорочки ще було антитрендом. Я на перерві побачила свого друга Ігоря у вишитій сорочці, запропонувала обрати один день, щоб ми вдягнулись всі разом, щоб це був невеликий студентський флешмоб. Ми об’єднали ядро розумних, активних студентів з чіткою українською позицією, і так з невеликої студентської акції в Чернівцях почалось дійсно всесвітнє свято, адже тепер до нього долучається понад 100 країн.
Незважаючи на те, що я виросла в мистецькій родині, де бабуся – ткаля, мама – письменниця, у мені виховали стрижень, що якщо ти маєш свою позицію, ти її дотримуєшся, незважаючи на думку інших. Мені пощастило зустріти однодумців, друзів, які теж мають таку позицію. Серед засновників Дня вишиванки 5 людей.
Протягом останніх 5 років День вишиванки є невід’ємною частиною культурної дипломатії. Цього дня ми нагадуємо про нашу позицію. У цей день вишиванки одягають топ дипломати і політики всього світу: голови ОБСЄ, Рада Європи, Європарламент, Велика сімка. Це історія про те, що культура є первинною силою, яка здатна впливати на багато політичних і економічних процесів.
Попри довгий шлях, свято досі не зафіксували на державному рівні?
Так, на державному рівні свято так і не зафіксували, хоча ми багато разів звертались до влади. Тому зрештою ми відмовились від цього – свято і так прижилось серед українців, це чудовий результат. Існує багато ініціатив, які на державному рівні фіксуються і не працюють. У нашому випадку кожен одягає вишиту сорочку, тому що він так хоче.
Приємно, що згодом мода вдягання вишиванки прижилась на перший і останній дзвоники у школах. Я ще закінчила школу, коли ми одягали коричневу радянську форму, білі фартухи з білими бантиками. На щастя, наступні покоління українців більше ідентифікують себе українцями. Ми вже дійшли до цього моменту, коли вишита сорочка органічно сприймається. Коли ми ще закриємо питання абсолютної органічності використання української мови, ми можемо говорити, що ми зацементували ідентичність, і ворогу значно складніше буде робити пропагандистські тріщини.
З чого почалось ваше захоплення українською культурою?
Мені пощастило народитись в українській родині, серед бабусиних килимів, маминих рушників, вишивок, квітника в сільському будинку, де було багато козенят, курчат, яких ми доглядали. Це в мене було дуже «правдиво українське» дитинство. В подальшому житті я стикалась із зросійщеними містами, що викликало в мене подив і розчарування.
Мені прикро, що в нас було маленьке ядро українців, культурних діячів, які мали одностайну чітку позицію, і говорила про те, що варто вкладатися в культуру, державну ідеологію і формувати ідентичність українців. Якби ми робили це з 1991 року, не було б війни в 2014 році, не було б повномасштабного вторгнення.
Багато хто говорить про те, що Росія напала б все одно рано чи пізно, але є менші країни, які під прицілом Росії – Латвія, Литва та Естонія, на які Росія не наважилась напасти, тому що народи одразу після 90-х сформували свою ідентичність, чітку політику, швидко зафіксували європейський курс, вступили в ЄС і НАТО, вони захищені великими міжнародними організаціями.
Ми піддавались впливам гібридної російської війни і зараз втягнуті у фактичну війну. Нам допоможе виграти врешті-решт формування стійкої української ідентичності, щоб ворог не повернувся через 7–10 років.
Вишиванки – не про одяг, а про символи і спадок. Як вони допомагають у війну?
Минулого року ми презентували сорочку Степана Бандери і заробили 500 тисяч гривень, які витратили на бронежилети. У нас була ідея, що вишиванка – це духовна броня, яка перетворюється на залізну броню. Все життя я говорила про те, що культура є зброєю, зараз ми це матеріалізуємо.
Попри війну ви плануєте відкриття інтерактивного Музею вишиванки. Як це буде?
Ми маємо в центрі Чернівців приміщення на 600 м2, три поверхи. Ми презентуємо старовинні сорочки і сучасні рішення, такі як проекції, голограми, тачпади, 3D – щоб цей простір був цікавий сучасному споживачу культурного продукту. Через величезну кількість технологій, яку хочемо застосувати, проєкт є досить дорогим. З початку війни ми втратили більшу частину фінансових можливостей, інвестицій, які були підтверджені. Але від ідеї не відмовляємось і продовжуємо працювати.
З чого ви почали свій шлях?
Я закінчила факультет історії, політології і міжнародних відносин в Чернівецькому національному університеті ім. Юрія Федьковича. Захистила кандидатську з політології. На 3 курсі університету я працювала журналісткою на телеканалі, писала для газет.
Я завжди розуміла, що якщо ти хочеш чогось досягти в житті, треба багато працювати і вчитись. У певні життєві моменти може здатись, що розум чи знання – це не модно, що це нав’язане батьками, що в житті вдасться якимись простішими рішеннями досягати успіху.
Насправді, якщо ви хочете мати успіх, який вимірюється не лише грошима, аби заробляти ті гроші правдиво і чесно, багато працювати це єдиний шлях, щоб бути реалізованим в житті і мати авторитет.
Що вас надихає?
Надихають Збройні сили України. Зараз у мене є ціль, щоб ми виграли цю війну якомога швидше. Я не хочу залишати війну в спадок дітям, тому що це означатиме, що наше покоління не впоралось. Це означатиме, що більше українців покинуть Україну, а наступні покоління мають починати спочатку. Чим довше триватиме війна, тим більше процесів потрібно запускати спочатку.
Найяскравіша подія у житті?
Минулого року в День вишиванки ми виграли найбільш престижну європейську премію в галузі культурної спадщини «Europa Nostra». З України кілька разів номінувались інші проекти і вони не вигравали, але нам вдалось перемогти.
Покажіть свою улюблену вишиванку!
Це улюблена полтавська вишиванка, ми створили її репліку. Улюблена через те, що орнамент жовто-блакитний.
