О 5-ій ранку ми запалимо свічку і згадаємо молитвою всіх, хто загинув у цій війні. Ми обіймемо рідних, поцілуємо дітей. Відкриємо вікна та двері і впустимо свіжий вітер та ранкову тишу. Ми вслухатимемося в неї і це буде найкращий звук – без сирен, бомб та стрілянини. Буде ТИША…
Ми вдягнемо найкращі вишиванки, зробимо зачіски, наберемо оберемки квітів і вийдемо на площі своїх відбудованих міст і сіл.
Ми обіймемося та візьмемося за руки з кожним, з ким зустрінемося.
О 9 -ій пролунає та сирена, що на війні віщувала наліт. Ми здригнемося всім тілом, а в очах стоятимуть сльози, ми опустимо голови і міцно притиснемо до себе дітей, коханих, батьків.
На це свято ми всі захочемо бути разом, всією сім’єю. Один коло одного, дивитися в очі і радіти, що живі.
За першою сиреною пролунає її відбій, ми видихнемо свою тяжку душевну ношу і заспіваємо гімн. Спочатку тихо, а тоді все сильніше і голосніше:
«Процвітає України, її слава й воля!
Вже нам браття українці усміхнулась доля!..»
Ми виплачемо увесь біль, який тримали, ми омиємо всі рани серця, які завдали нам нападники.
А тоді покладемо квіти біля стіни, де будуть імена кожного загиблого. І квітів буде так багато, що вкриють її повністю.
Ми зберемося великими сім’ями, з друзями, знайомими, сусідами і кожен розкаже свою історію, свій біль і жах цієї війни. Ми дряпатимемо душу світлинами війни, порівнюючи «до» та «після». Ми закарбуємо в генетичній пам’яті кожне відео тих звірств, на клітинному рівні впишемо для нащадків кожну криваву історію знущань, насилля та смертей, яких завдали нам р@шисти. Пам’ятатимемо, як довелося сказати дітям:
– Війна!
І більше ніколи, ніколи в житті, на тисячоліття вперед ми не будемо ні браттями, ні знайомими, ні сусідами, а тільки ворогами і месниками для раш@стів.
А тоді буде свято, буде радість, сміх та приємні зустрічі, буде легкість та свобода. Це буде день, який ми чекатимемо більше за Новий рік, більше за всі свята разом.
Це буде наш День Народження, народження України! З попелу, з руїн, нової, сильної та мирної.
Це буде наш день Перемоги! Ми всі його так чекаємо…
© Kolesuk Tatiana
https://www.facebook.com/zatyshoktut
Титульне фото ілюстровано з мережі
