До Міжнародного дня театру, який щорічно відзначається 27 березня, журналісти MYNIZHYN підготували матеріал про одну з маловідомих, але надзвичайно цікаву сторінку культурної історії міста.
Літній міський театр у Ніжині належить до тих культурних об’єктів, які зникли з міського ландшафту, але залишили помітний слід в історичній пам’яті міста. Сьогодні на вулиці Шевченка, 12, де нині розташована незабудована ділянка території Ніжинського технікуму механізації сільського господарства (навчальний корпус ВП НУБіПУ НАУ), ніщо безпосередньо не нагадує про існування театральної будівлі. Проте на початку ХХ століття саме тут, на території Миколаївського саду, який згодом отримав назву Шевченківського, функціонував Літній міський театр – важливий осередок культурного та мистецького життя Ніжина.
Ідея створення театру виникла у середовищі ніжинської інтелігенції та громадських діячів. У 1906 році ініціаторами будівництва стали громадський і музичний діяч Ф. Д. Проценко, лікар І. Гомоляка, професор М. М. Сперанський та викладач М. Лілеєв. Важливу роль у реалізації цього задуму відіграло ніжинське купецтво, яке підтримало ідею фінансово. На спорудження театру було витрачено 18 тисяч карбованців – значну суму для того часу, що свідчить про серйозне ставлення громади до розвитку культури й театрального мистецтва в місті.
Будівлю театру було зведено з дерева. Вона вирізнялася декоративним оздобленням: як зовні, так і всередині споруду прикрашало дерев’яне різьблення, яке надавало їй ошатного й урочистого вигляду. Театр був двоповерховим, із великими вікнами, що забезпечували достатнє природне освітлення приміщень. Архітектурне планування передбачало центральний вхід і два бічні, що дозволяло зручно організувати рух глядачів під час вистав.
Важливо зазначити, що Літній міський театр не був сценою під відкритим небом. Це була повноцінна театральна будівля, однак вона не мала опалення. Саме тому вистави тут відбувалися виключно в теплий період року, що й зумовило назву театру. Сезонність роботи не заважала його популярності: навпаки, відвідування вистав у весняно-літній період поєднувалося з прогулянками Миколаївським садом, який оточував театральну будівлю. У дворі для глядачів були встановлені лави, а парк створював атмосферу відпочинку й святковості.
Літній міський театр швидко став одним із провідних культурних центрів Ніжина. Його сцена приймала найвідоміших діячів українського театру. Особливе місце в історії театру пов’язане з ім’ям М. Заньковецької, яка, здобувши загальнонаціональне визнання, не втрачала зв’язку з Ніжином. Разом з І. Карпенком-Карим, П. Саксаганським і М. Садовським вона брала участь у постановках п’єс «Циганка Аза», «Наталка Полтавка», «Суєта». Ці вистави мали значний резонанс і сприяли популяризації української драматургії серед ніжинської публіки.
На сцені театру виступали й інші визначні постаті українського мистецтва: Б. Романицький, А. Бучма, М. Донець, О. Петрусенко, І. Паторжинський, О. Ратмирова, А. Осипова та багато інших. Для Ніжина їхні гастролі були не лише культурними подіями, а й важливими суспільними явищами, які формували художні смаки міщан і зміцнювали авторитет міста як значного осередку театрального життя.
Окреме місце в історії Літнього міського театру займала діяльність місцевих творчих колективів. У 1918–1922 роках тут виступали трупи Ніжинського народного театру, а з 1922 до 1934 року – Ніжинської державної драматичної студії. Саме ця сцена стала для них простором професійного становлення, творчих пошуків і експериментів. Окрім театральних постановок, у приміщенні відбувалися концерти, зокрема виступи хорів Г. Давидовського та І. Архангельського, які користувалися великою популярністю серед мешканців міста.
Літній театр виконував важливу соціальну функцію, об’єднуючи представників різних соціальних груп. Його відвідували інтелігенція, купецтво, студенти, робітники. Театр ставав місцем спільного культурного досвіду, де мистецтво сприяло формуванню міської спільноти та відчуття причетності до загальноукраїнського культурного процесу.
Трагічним фіналом в історії Літнього міського театру став 1942 рік. Під час Другої світової війни будівлю було спалено радянськими підпільниками. Разом із дерев’яною спорудою було втрачено один із ключових осередків культурного життя довоєнного Ніжина. Після завершення війни театр не відновили, а місце, де колись вирувало мистецьке життя, поступово втратило своє первісне значення.
Сьогодні Літній міський театр існує лише в архівних джерелах, спогадах сучасників і краєзнавчих дослідженнях. Проте його значення для історії Ніжина є беззаперечним. Це був простір, де формувалася любов до театру, де поєднувалися професійне мистецтво й активна участь місцевої громади. Історія Літнього міського театру нагадує про цінність культурної спадщини та про ті сторінки міського минулого, які, навіть зникнувши фізично, продовжують жити в колективній пам’яті ніжинців.
На фото: літній міський театр Ніжина.
Фото з архіву
Читати ще: Благовіщення в Ніжині: історія свята та народні традиції
