Серед користувачів ніжинської спільноти у мережі Фейсбук, напевно багато людей бачили світлини або цікаві пости жительки нашого міста – Альони Радченко.
Вона публікує фото Ніжина, де вдало може підловити той чи інший цікавий ракурс, також поширює свої роздуми, іноді філософські, продумані, або ж просто ділиться тими чи іншими подіями зі свого життя. Люди активно коментують її пости, ставлять вподобайки під фото, поширюють собі на сторінки і т.п.
Журналісти MYNIZHYN зацікавились, хто вона – Альона Радченко, як давно живе у Ніжині, чим займається і що їй дає захоплення фотографією та ведення соцмереж: це хобі, заробіток, просто віддушина?
Про все це детальніше – читайте у нашому інтерв’ю.
- Доброго дня! Скажіть, як давно ви живете у Ніжині? (Можливо приїхали нещодавно чи тут живете з дитинства і ви і ваші батьки)
- Доброго дня. До Ніжина я переїхала майже чотири роки тому, перед цим 12 років проживши в селі Кропивне, що неподалік від міста. А сама я з Володькової Дівиці.
В Ніжині навчалась в обласному ліцеї, і взагалі часто бувала тут - приїздили на базар з матір'ю.
Закохалася в це місто тоді, коли вже остаточно переїхала й прогулюючись затишними вулицями почала звертати увагу на незвичні будівлі, підписи на них. Скільки цікавого¸ виявляється, ховається в стінах того чи іншого будинку, повз який раніше пробігав і не помічав! І зараз для мене Ніжин не просто місто, а місце сили.
І найголовніше – я знайшла тут перших друзів у своєму житті. Це так цінно для мене!
- Що саме для вас означає спілкування з людьми у соцмережах, публікування фото або різних роздумів? Можливо хочете стати відомим блогером у майбутньому і заробляти на цьому чи просто це ваша віддушина?
- Спілкування в соцмережах для мене це енергообмін. Позитивний. Соцмережі вела я давно, але більше постила чужі дописи, різні краєвиди, а згодом захотілося ділитися своїми фотографіями від подорожей, прогулянок.
Ви знаєте, для мене просто вихід до магазину може перетворитись на маленьку подорож містом! (Посміхається – авт.)
Я з тих людей, які можуть зупинитися посеред вулиці, щоб сфотографувати світло на будинку чи квіточку біля дороги.
Друзів, коли я переїхала до Ніжина не було, і спілкування в соцмережах трохи розбавляло мою самотність, але справжнє є справжнє. Зараз в мене з'яливись офлайн - друзі, мої красуні – дівчатка. Справжня опора, підтримка й любов. Вони розвіяли міфи про те, що жіночої дружби не буває.
Я завжди вела сторінку в своє задоволення, а тоді, коли побачила, що читачам подобаються мої дописи, це почало мотивувати знімати й відео. Мені важливо, щоб людям, які читають мої тексти, переглядають фото чи відео ставало добре на душі, навіть якщо це просто на одну хвилину.
Про те, щоб стати блогером, не думала, хоча зараз мене ним називають. Кількість підписників зростає і це дуже тішить, а з іншого боку розумію, що це вже й певна відповідальність.
Заробіток? Є, на чашечку кави в день. (Посміхається – авт.) Небагато, але приємно. Особливо, коли ти й не розраховував на це, а просто робив те, що тобі подобається.
- Що надихає вас на фотографію чи публікування постів?
- Що мене надихає? Для мене творчість - це не просто хобі. Це мій спосіб проживати життя. Вона допомагає справлятися з труднощами.
А ще оця краса навколо! Обожнюю природу. Всидіти вдома не можу, постійно тягне на вулицю. До краси і хочеться з нею ділитись.
А ще я люблю писати. Віршів, щоправда, пишеться вже менше. Залежить від стану душі. Більше хочеться вже прози, роздумів. І так, не хочеться складати те в шухляду. Ділюсь. Знаєте, хтось може просто перелистає байдуже, що є цілком нормальним, в когось може, й зачепить якесь слово, відгукнеться, і це є для мене найбільшою радістю.
Скріншот однієї з публікацій Альони та коментарі до нього.
- Чи буває хейт від коментаторів, який вибиває вас із колії або просто не хочеться більше нічого публікувати? Адже у соцмережах зараз багато різних людей і різних думок і не вся інформація може сприйматися позитивно або так, як ви хотіли її донести?
- Щодо хейтерів, то їх зовсім мало. І якщо це незнайома людина, то мене це не чіпляє взагалі. Іноді неприємно від знайомих. Але! Коли людина щось говорить, вона ж говорить це про себе в першу чергу, тобто це проекція свого внутрішнього стану і до мене це не має жодного відношення. Але поради радо приймаю.
Ну й дописи в мене майже всі позитивні, негативу в світі вистачає й так. Мені хочеться ділитись красою, теплом і добром. Що тут можна хейтети?
Іноді пишу на соціальні теми, то там є трохи незгодних зі мною. Але ж вони мають право на свою думку. І я нормально до цього ставлюсь. Щодо образ чи принижень в мою сторону, то був лише один випадок. І то... Я знаю ту людину і мені її просто шкода.
- А яка у вас освіта? Чим займаєтесь?
Працюю я на АЗС в Києві, саме графік роботи дозволяє час від часу подорожувати, мати час для хобі. Цього року закінчила наш Ніжинський державний університет, отримала диплом магістра (соціальна робота). Цей напрям дуже важливий, і можливо, в майбутньому я зможу знайти своє місце в цій сфері, вона мені дуже близька, адже вона про людей і підтримку.
- Чи доводилось вам виступати перед великою аудиторією людей? Адже соцмережі це також велика кількість народу, яку ми просто не бачимо по ту сторону монітору.
- Щодо публічних виступів серед великої кількості людей, то так, виступала й не один раз зі своїми віршами. В школах, бібліотеках.
Беру участь у марафонах, фестивалях.
Пам'ятаю свій перший виступ у Чернігівській бібліотеці, на фестивалі. Поважні журі, повна зала поетів, письменників, і я , яка тільки почала писати вірші...
Була дуже невпевнена й трохи налякана. Але зараз цього немає.
Вже вільно почуваюся. Головне, бути собою. І навіть якщо забуваю десь якесь слово, ставлюсь до цього без критики - ми всі люди й маємо право на помилку.
- Чи є у вас сім’я, діти? Як родина відноситься до вашого бажання так званої публічності?
- Живу я одна, син дорослий і живе окремо, тому творчість - мій супутник по життю. І нам з ним дуже комфортно! (Посміхається – автор.)
- І наостанок – побажання нашим читачам від Альони Радченко?
- Хотілося б побажати всім миру в першу чергу.
І в душі також, спокою на серці, гармонії. Адже мир в душі - це і є , на мою думку, справжнє щастя. Незалежно від статусу, місця проживання й товщини гаманця.
І хочеться сказати: давайте дбайливо торкатися душ, адже вони у всіх зараз такі зранені...
А слово - має набагато більшу силу, ніж ми іноді думаємо.
Вас може зацікавити: Весняний травневий Ніжин на День міста – Фото підбірка
