Евакуація людей із палаючого літака, психологічний порятунок під час терористичного акту та пологи в екстремальних умовах. Усе це мають вміти сучасні стюардеси. Також їх ретельно навчають виживати у пустелі, джунглях і навіть на Північному полюсі
Евакуація людей із палаючого літака, психологічний порятунок під час терористичного акту та пологи в екстремальних умовах. Усе це мають вміти сучасні стюардеси. Також їх ретельно навчають виживати у пустелі, джунглях і навіть на Північному полюсі.
Романтична і гламурна на перший погляд професія насправді приховує в собі феноменальну відповідальність і титанічну працю.
Про це спеціально для ЧЕline розповіла наша землячка – стюардеса на арабських авіалініях «EMIRATES» Ірина Іванова.
«Як і більшість людей, я вважала професію стюардеси несерйозною, адже вміння наливати чай/каву не потребує особливого інтелекту. І пройшовши співбесіду, вирішила затриматись лише на рік. Минуло вже шість років, і ця робота стала для мене наркотиком, без якого я не можу жити. Нас – молодих дівчат – перетворюють на відповідальних і надійних стюардес за три місяці неймовірно виснажливого тренінгу в симуляторі літака.
За цей час я приймала пологи, евакуювала пасажирів за 90 секунд із палаючого літаку, стрибала з надувного трапу при посадці на воду, заспокоювала пасажирів під час захоплення терористами, тренувалась садити літак разом із другим пілотом, якщо капітан втратив свідомість. Я навчилась виживати в пустелі, в джунглях і на Північному полюсі. Ми дивимось сотні відео авіакатастроф. Так, не всі витримують такий стрес і багато хто покидає тренінг, так і не «отримавши крила» (так стюардеси називають складання всіх іспитів і отримання ліцензії).
Я залишилась, хоча сумніви, чесно кажучи, були. І ніколи про це не шкодувала. Ця професія відкрила мені очі на цей прекрасний і божевільний світ. Саме тут я зустріла пасажирів із неймовірними долями. Хлопця-бенгальця, який летів до Лівії воювати за величезні як для нього 1000$, щоб колись повернутись і купити батькам будинок. Хоча, скоріш за все, він уже ніколи не повернеться.
Зустрічала дівчину з Гани, яка у свої 25 не вміє ні писати, ні читати, працюючи все життя прибиральницею. Зустрічала росіянку, котра після п’яти місяців у в’язниці поверталась додому у повному відчаї (за законами ОАЕ, якщо жінка вагітна і не одружена, їй загрожує тюремне ув’язнення). Зустрічала японця, який через борги намагався покінчити життя самогубством просто в туалеті літака. Зустрічала старенького багатія, який летів у першому класі на вікенд до Монако зі своєю «Ферарі» в карго і, вирішивши зробити приємне жінкам на 8 Березня, купив усім пасажиркам більше сотні парфумів у дьюті-фрі.
І так кожен рейс приносить мені сюрпризи – як хороші, так і погані. Але дякуючи Богу, я відвідала 100 міст світу в 70 країнах на п’яти континентах. Але не завжди це має такий романтичний вигляд: пити еспресо в Італії, куштувати бельгійський шоколад у Брюсселі чи їсти голландський сир в Амстердамі. Ще є країни, куди не завжди хочеться летіти. В Анголі після 30 років громадянської війни і ненависті до білих, наш екіпаж з аеропорту до готелю ескортують спецсек’юриті з автоматами Калашнікова.
В Бангладеші майже неможливо пройти вулицею: для місцевих ми всі іноземці – неймовірні багатії, там я звикла замотуватись в паранджу. Коли летимо до Кабула, то лише з додатковим пальним, адже у випадку терористичної загрози аеропорт можуть закрити і нам доведеться повертатись назад, так і не приземлившись.
Професія стюардеси дуже змінила саму мене і моє ставлення до людей. Але для мене це не робота, це – стиль мого життя».
