Новорічні подарунки – особливі, в них завжди присутня неповторна нотка загадковості, вони наповнені щирістю, добром, це – спосіб сказати «Я люблю тебе» без слів. Адже усі ми – і діти, і дорослі – в глибині душі чекаємо від Нового року справжнього дива, а подарунки його доповнюють. А є серед них і такі, яке ми пам'ятаємо все своє життя... І кожен під цим "новорічним подарунком" бачить щось своє, омріяне, сокровенне...
Про свої незабутні, чарівні подарунки розповідають ніжинці.
Ксенія Голодна, мама двох чарівних діток:
"Коли мені було років 10, у мене на Новий рік з'явилося йо-йо. У той час я вже розуміла, що мої
батьки не все можуть мені купити і почувала себе біднячкою. Не те, щоб я соромилась, але супроводжувало
незрозуміле почуття. Це був найкращий подарунок для мене. У всіх друзів були якісь схожі іграшки, але
моя родина переживала скруту, і коли з рук новоспеченого родича (двоюрідної сестри чоловіка) я отримала
музичне світлограюче йо-йо, я перестала себе почувати бідною, стала найщасливішою дитиною.
Я вихвалялася новою іграшкою перед подругою на наступний день, і в той же день у нього "сіли" батарейки,
воно перестало грати, до нього пропав інтерес у подруги, і я розчарувалася у подрузі. Зрозуміла, що
світом правлять гроші, яких у мене немає... Подруги не стало через усвідомлення нерівності між
нами.
З того часу ціную душевні подарунки (дрібнички, зроблені своїми руками), а особливо вечерю у родинному колі. Кайфую, коли у новорічну ніч та на Різдво вдома і чоловік, і батьки. Ось тоді я помудрішала. Подарунок мені відкрив очі. І запам'ятався до сих пір. Я ним користувалася навіть без батарейки ще довгий час. Для мене це був найкращий подарунок... Ось зараз пригадала, аж "мурахи пішли" по тілу. Так він мені був дорогий...".
Юрій Хоменко, заступник начальника у КП "ВУКГ", депутат міськради:
"Новорічні свята – неповторний час. Початок Нового року завжди несе в собі світлі надії на краще майбуття, і я від душі
бажаю всім ніжинцям, аби вони справдилися! А для мене найкращим передноворічним подарунком стало
народження мого молодшого сина, Артема. Наші діти – це завжди диво, очікуване і бажане".
Станіслав Крапив'янський, начальник управління освіти міста Ніжина:
"В дитинстві я дуже хотів грати в хокей. Бути воротарем, таким як В'ячеслав Третяк.
Воротар збірної. Але щоб грати, потрібно мати ключку. Якщо звичайні, для гравців, можна було придбати в
магазині, то воротарські не продавалися. І ось, на новий 1975 рік, мій батько подарував мені її. Де він
її знайшов - залишилося таємницею. Кожного року, 1 січня, у моєму дворі розпочинався хокейний сезон і я
з великим задоволенням займав своє місце у воротах. У кожуху, у валянках, в рукавицях, без маски, але з
ключкою. Коли закінчував школу, подарував її малому сусіду. Хай грає".
Тетяна Даньшина, викладач Ніжинського ліцею Ніжинської міської ради при НДУ ім. М. Гоголя:
"Для мене несуттєво, яким саме буде подарунок. Головне – це гарний настрій, усміхнені та щасливі
люди поруч. Трапляється, що подарунок, зроблений своїми руками, може принести більше радості, ніж той, на придбання якого витрачено чималі кошти.
Коли подарунок зроблено від душі, заряд позитиву і гарний настрій гарантовано! ".
Євген Луняк, науковець, історик, доктор історичних наук (2013), завідувач кафедри історії
України, професор Ніжинського державного університету імені М. В. Гоголя:
"Напередодні Нового року народилася моя донька Варвара. Трапилася ця бажана для моєї родини подія три
роки тому. Для мене це – справжнє диво, радість і щастя на все моє життя. І, звісно, найкращий новорічний подарунок".
Світлана Охріменко, журналіст:
"Пам'ятаю свій новорічний подарунок – це собака вельш-коргі. Прожив у мене 12 років. Це
улюблена порода англійської королеви. В Союзі тоді вона була рідкістю. Щеня подарувала моїй мамі
покупець. Тоді в Ніжин приїжджав цирк. Закордонний, не пам'ятаю точно, якої країни. Такі цирки
розміщували у нас на "майданчиу" біля Покровської церкви. Вагончики зі звірами часто розміщували на
самому подвір'ї церкви, адже тоді вона була закрита. Отоварювались працівники цирку в другому
гастрономі біля "Черевичків". Тогочасні "супермаркети" були досить складними на товар, не пам'ятаю,
як там вже вийшло і який дефіцит продала дресирувальниці мама, але та подякувала щеням. Це було перед
Новим роком. Такий от неочікуваний подарунок-сюрприз, який став членом родини".
Олександр Турчинов, фахівець першої категорії соціально-гуманітарного відділу НДУ:
"Коли мені було 20 років, друзі по інституту подарували
мені набір для походів у гори і печери. Набір включав у себе спальник, каримат, рюкзак, наколінники та
шолом. Я тоді був найщасливішим! Це була моя найбажаніша мрія, бо на той час я займався туризмом, ходив у печери і гори".
Тетяна Сидоренко, письменниця, журналіст, науковець:
"Найбільше запам'ятався передноворічний подарунок ще в 1986 році. Тоді я ще працювала в редакції
Носівської районної газети. В грудні, коли настала черга й моєї робочої відпустки, два тижні я провела на
волонтерських умовах у Чорнобильській зоні аж у двох районних редакціях, з яких нині пам'ятаю лише одну,
- Іванківську. А другу половину відпустки я провела в Чехії й Словакії, куди мені мені подарували "горящу"
туристичну путівку. Ніколи не забуду передноворічну Прагу, Карлів міст та багато інших європейських красот.
Там я зустріла католицьке Різдво. А повернувшись додому, - наше, православне. То був рік, коли Різдво я
святкувала двічі. Таке не забувається".
Редакція mynizhyn.com бажає всім вам, ніжинці, знайти під ялинкою незабутні подарунки та отримати найщиріші враження! І щоб 2019 рік завершився на радісній ноті, а 2020 почався з гарних і приємних подій!
Підготувала Валентина Пильник
