У 39-річного ніжинця Миколи Суденка перебинтована голова і набрякле після двох операцій лице. Лежить у нейрохірургічному відділенні обласної лікарні. З голови Суденка медики вийняли дві дробини, дві залишилося.
Микола Суденко у лікарні
По темі: В районі Овдіївської озброєні чоловіки у масках пограбували магазин
Нападники забрали 4 тисячі гривень. Бандит влучив Миколі у голову справа, потім під повікою правого ока. Про напад нагадують сліди крові на порозі магазину. Хоч їх замили і притрусили піском, однак видно.
— У мене 70 голубів різних порід. Є декоративні, миколаївські. Я голова Ніжинського клубу голубівників. — розповідає Микола. — Того дня зібрався міняти голубку. Було близько дев'ятої ранку. Не везти ж на велосипеді, в руках. Поїхав до дружини на роботу за коробкою. Марина торгує в магазині. Під'їхав, набрав на мобільний. Не відповідає. Я до дверей. Закриті зсередини. Металеві. Відкрити ніяк. І тут почув, як кричить дружина. Намагався вибити скло, але воно високо і товсте, не вийшло. Я був не сам, з двома товаришами, Сергієм Власовим і Олегом Богданом. Усередині почули, що ми добиваємося. І з магазину вискочили двоє. Один був з пістолетом. Я кинувся навперейми. І він вистрелив у мене раз, вдруге. Кров залила очі. Я впав. Коли отямився, їх уже не було.
— Їх обличчя запам'ятали?
— Вони наполовину були закриті комірами від светрів. Та коли нападники тікали, ті сповзли. Одного з них я десь бачив у Ніжині, у нашому районі. Навіть одним оком його впізнаю.
— У фільмі «Любов і голуби» розлючена дружина грозилася голубам бошки повідривати. Ваша сварить?
— Ми живемо мирно.
— Аби не мій Коля, не знаю, чи залишилася 6 живою, — каже 38-річна Марина Суденко.
Через чотири дні після нападу (розмовляли у четвер, 21 травня.—Авт.) у неї великі синці на лівому передпліччі.
— Хапали бандити, — говорить пошепки. — Голос зірвала, коли звала на допомогу. Я всі дні поруч з чоловіком. Мене вже оглянув лор, визначив набряк голосових зв'язок, приписав лікування.
Я два роки працюю продавцем. Недалеко від дому, з 8 по 20 годину. Прийшла, відпустила кілька покупців і стала розморожувати морозилку. Коли до магазину забігли двоє, комірці светрів натягнуті були по самі очі. Один закрив металеві двері. Інший приставив пістолет мені до голови і потяг до залізного стовпа, він як опора в магазині. Руки зв'язали мотузкою, яку принесли з собою. Потім ще і прив'язали до стовпа. Я стала кричати. Тоді той, що з пістолетом, сказав: «Мовчи, сука, уб'ю!» — і затис рукою рот. Питали: «Де гроші, де каса?». Я відповіла, що хазяїн забирає виручку звечора і здає її в банк. Кинулися шукати гроші. Натрапили на ящик з лахміттям для миття підлоги. Там були «столітні» штани, їх натягли мені на голову і заткнули рот. Ті штани були настільки зношені, що через них я дещо бачила. Чула, що знайшли гаманець з грошима. Я намагалася кричати, виходило мичати. Подзвонив чоловік, а я не могла взяти трубку.
На дев'яту мала приїхати хлібна машина. Коли почула голос чоловіка під магазином, попробувала кричати: «Колю. Колю». Бандит намагався стягти з мене дві золоті каблучки і обручку. Та не зміг, зв'язані руки набрякли. Навіть страшно уявити, що було б, аби не нагодився чоловік. Можливо, ті прикраси повідрізали б з пальцями. Ніж у них з собою був. Коли розбійники побігли до дверей, я присіла, виштовхнула штанину з рота і закричала: «Колю, Колю». Невдовзі заскочив Сергій Власов. Він розрізав мотузку, якою я була прив'язана. Я кинулася надвір. Коля лежав у калюжі крові. Я стала дзвонити у «швидку», кричати, що людина стікає кров'ю. А у них купа питань: ваше прізвище, ім'я, по батькові, дата народження і т. д. Це у спокої розумію, така процедура, а тоді рознервувалася, накричала і кинула слухавку. Як з'ясувалося, міліцію і «швидку» вже викликали сусіди, які живуть навпроти.
Чоловік під'їхав до магазину разом з друзями Олегом Богданом і Сергієм Власовим. Коли бандити вискочили, перший вистрелив у Колю. Сергій схопив другого. Той вирвався. Тільки куртка джинсова лишилася в руках. У кишені були ніж, мобільний телефон і пачка цигарок.
Колю відразу повезли до Ніжинської лікарні, а звідти вже направили в обласну. Коли ми їхали до Чернігова, була перша дня. Всі знайомі вже чули, що сталося. Ввечері телефонували навіть друзі з Росії, одногрупники, голубівники з усієї України. О сьомій вечора чоловіка забрали в операційну. Перша операція тривала три з половиною години. З голови дістали дві дробини. Другу операцію робили наступного дня, на оці. Вона тривала дві години. Йому наклали два шви на оці. Я купила дві нитки.
Правим оком чоловік не бачить, певно, доведеться їхати до Одеси, в клініку Філатова.
Я біля Колі чотири доби просиділа. За чоловіка переживаю. Аби знала, що все так станеться, я б золото з себе познімала і гроші віддала. Відморозки.
Два роки тому я поламала ногу. Коля мене з рук не спускав. Йому кажуть у лікарні: «На каталку посади, в РАЦСі з нареченими стільки не носяться, як ти з нею». Ми вже разом двадцять років. Старша донька Катя вчиться на бюджеті на факультеті правознавства в Ірпіньській податковій академії. Нині у неї сесія. Молодшій Наташі десять років.
Коли Коля лежав у крові біля магазину, голуби злетілися і кружляли над ним.
— Хто ж ті злочинці?
— По мобілці пробили. Кажуть, один з Носівки, інший чи з Ніжина, чи з Білої Церкви. Та мені не до них. Головне, щоб Коля одужав.
* * *
Міліція поки що нікого не затримала. Хоча особи нападників уже встановлені. За фактом нападу на магазин відкрито кримінальне провадження за статтею «Розбій».
Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №22 (1516)
