Дмитро Терещенко - старший сержант взводу, зараз захищає Чернігівщину. Родом із села Смотрики на Полтавщині. Саме там він і познайомився з Яною. Вона родом із Кременчука, але переїхали з батьками до села та пішла там у школу.
Дмитро та Яна дружили, сиділи за однією партою. Після закінчення школи вони роз'їхалися по різних містах, щоб здобути професії.
Яна поїхала до Кременчука, а Дмитро до Києва, вчився на слюсаря. Коли у 2014 році розпочалася війна, хлопець вирішив, що коли йому виповниться 18, піде захищати країну.
"У 2016 році, в той самий день, коли закінчилося моє навчання, уже були готові документи на підписання контракту. Я одразу поїхав навчатися на курс молодого бійця у Старичі Львівської області. З того часу, з 18 років, я в Збройних Силах", - розповідає Дмитро.
Яна розповідає, після школи вони з Дмитром хоч і роз’їхалися різними містами, проте зв’язку не втрачали: переписувалися, спілкувалися коли була можливість. Дмитро каже, часу на спілкування особливо не було – він служив за контрактом, брав участь в бойових діях на сході України. А потім Яна переїхала жити до Маріуполя, і під час однієї з ротацій на Донеччину вдалося з нею побачитися.
"Зустрілися, посиділи, погуляли, я поїхав назад на позицію, і після того ми не змогли вже більше побачитися. Далі почали вже більше спілкуватися, а потім Яна захотіла приїхати до мене в Гончарівське", – розповідає Дмитро.
18 лютого Яна приїхала до Дмитра у Чернігів. Саме там він зробив їй пропозицію. Яна відразу сказала "так". Дівчина згадує, що на радощах навіть аж ту валізу кинула.
Яна – майстер з манікюру, і коли переїхала до Маріуполя, працювала і там, і в Кременчуку, куди їздила кожного місяця. 21 лютого після поїдки до Дмитра також повернулася до рідного міста, звідки за кілька днів мала їхати до Маріуполя – забрати речі. Але не встигла.
"24 лютого Діма мені о шостій ранку написав, що все почалося, і невідомо, коли він на зв’язок вийде. Але сказав, що за першої можливості буде писати. Із самого початку міг два-три дні не писати, а коли була можливість, тільки плюсики писав, навіть без слів, просто щоб я розуміла, що він живий, що все добре", – розповідає Яна.
24 лютого все змінилося повністю. Дмитро розповідає, що раніше не бачив, щоб бомбила авіація. Старший сержант взводу Терещенко воював у Чернігові в районі Бобровиці. Отримав легку контузію, коли поряд вибухнув снаряд. Якщо був зв’язок, телефонував Яні, це могло бути й вночі, головне не час, а те, що відгукнувся.
"Це дуже страшно, коли не знаєш, що з ним, чи їв він там щось, і взагалі, що відбувається… Він казав, що ми сильні, ми справимося, все буде добре. І ми повинні завжди бути поруч одне з одним", – згадує Яна.
Закохані вирішили не відкладати весілля на "після Перемоги", бо, кажуть, війна не тільки зруйнувала плани – одружитися хотіли 20 липня – але ще більше об’єднала їх. "Ми повинні бути разом і нічого нам не завадить", – каже Яна.
"Це та людина, яка мені потрібна. Вона підтримувала мене, коли я воював в Чернігові, ви ж пам’ятаєте, що тоді було… І ця підтримка була для мене дуже важливою. Тому я хочу, щоб вона саме тепер стала моєю дружиною, щоб не відкладати на потім, потім просто невідомо, де ми знову будемо, чи зможемо ми потім побачитися через місяць, чи побачимося через рік уже", - розповідає Дмитро.
Хоча нині активних бойових дій в Чернігові вже немає, хвилювання за коханого нікуди не зникло, каже Яна. Проте згадує слова, які Дмитро сказав в одній із телефонних розмов: "Він сказав, що дуже-дуже сильно мене любить, і що він мене не залишить, а повернеться живий-здоровий. І будуть у нас діточки".
