Для кожної матері найдорожча в світі людина - дитина. Мама носить своє дитя під серцем, ростить його, навчає, мріє, що її дитина матиме щасливу долю... Мрії жорстоко розбила війна, яка забрала життя багатьох синів та доньок. Тисячі матерів в одну мить лишились найдорожчого - сенсу свого життя, своїх дітей.
Чернігівський Герой Валерій Бондаренко поклав своє життя на полі бою за свободу та Незалежність Батьківщини. Мати більше ніколи не обійме свого сина... Неможливо читати рядки без сліз, адже в них стільки болю, смутку скорботи та любові до рідної дитини...
"Лину думками в минуле і згадую той час, коли я тебе вперше побачила після народження і зрозуміла: ти – моє життя ! Перші кроки, посмішка, маленькі рученята викликали в серці таку радість, що хотілося обійняти весь світ! Ти підростав і я мріяла, що будеш моєю надією, опорою, моїм сенсом життя. Це були найщасливіші наші дні!
Для мене було дуже важливо, щоб ти виріс сильним, розумним, справжнім чоловіком. Ти мріяв стати військовим і мрія твоя здійснилася. Ти – офіцер! Гарна виправка, форма, золоті погони і приклад для молодшого брата Івана. По закінченню школи і він стає курсантом Львівського військового інституту. Чудове свято – випуск молодих лейтенантів, всі вітали, хтось по-доброму заздрив синам-офіцерам, а в мене була не тільки радість, а й незрозуміла тривога, бо знала, що військові – це не тільки гарна форма, але й велика відповідальність…
Потім твоє одруження, народження донечки, все складалося так гарно, жити та й жити, але в наше життя увірвалася війна… І ось ти вже капітан Збройних сил у складі 24-тої механізованої бригади, командир роти на кордоні Сумщини. Телефонував, говорив, що служиш майже дома, а один раз ми навіть зустрілися. Серце стискалося, земля йшла з під ніг від хвилювання, якби ж я знала, що то була остання зустріч – обняла б, розповіла, як сильно люблю тебе. Просила: “Синку, бережи себе і підлеглих.” Тоді всі матері України молилися Богу, щоб зберіг їм дітей, думали, що ця війна якесь непорозуміння і скоро закінчиться, але де там…
Ось і молодший Іван в складі 354 механізованої бригади на Донбасі, в самому пеклі, під Горлівкою. Я плачу і молюся вже за двох: “Господи, врятуй моїх дітей, не дай загинути на рідній землі“, а серцем відчувала, що трапилася біда… Якби були в мене крила, я б пташиною полетіла до тебе і закрила від ворожої кулі, якби можна було б замінити моє життя на твоє – зробила б це, не вагаючись. Тепер вже не можна заглянути в рідні очі і щось запитати, тепер прошу Бога , щоб прихистив тебе, дав спокій душі та зраненому тілу. Молюсь, щоб закінчилася війна, адже молодший син Іван, племінник і твій хрещений – військові, виконують важливу місію – бережуть наш спокій і мир. Також молюсь за твою 24 механізовану бригаду і дякую твоїм побратимам, що не забувають. Недавно написали мені: "Ми пам’ятаємо Вашого сина. Сказати, що він був гарним офіцером – це нічого не сказати, він був Офіцером і Людиною від Бога. Зараз він Янгол-Охоронець 24 бригади.“
Ціла армія матерів, дружин і дітей втратили рідних, а з ними і радість життя. Скажу тобі синок, ми до цих пір горюємо і плачемо, але зрозуміли головне – ми хочемо бути гідними своїх Синів - Героїв. Родини Воїнів, загиблих в російсько-українській війні, об’єдналися в громадську організацію “Єдина родина Чернігівщини” і нашим гаслом стали слова: “Біда не зламала – біда об’єднала”. На превеликий жаль, наші ряди поповнюються – гинуть на війні молоді і найкращі. З нами волонтери, небайдужі люди. Ми підтримуємо один одного, так як і ви, стали плече до плеча - разом і до перемоги. Наше головне завдання – зберегти пам'ять про вас, не дати її приспати, забути, а донести до людей правду про цю війну і ваш подвиг. Ви - Герої і ваші імена вже записані в новітній історії України.
Я прощаюся з тобою синку, але ти поряд зі мною кожної хвилини, кожної миті. Передавай вітання хлопцям від їх матусь, вони поряд зі мною, а в нас це не остання розмова, ти будеш все бачити моїми очима і слухати мої розповіді."
Березень 2017 року
Бондаренко Валерій Миколайович (15.10.1989-14.08.2014) – капітан, посмертно майор Збройних Сил України. Командир роти в/ч А 0998 24-тої окремої механізованої бригади ЗСУ. Загинув 14 серпня під час виконання бойового завдання по блокуванню м. Луганська в районі смт. Новосвітлівка. Нагороджений двома орденами Богдана Хмельницького II та III ступенів.
Висловлюємо щирі співчуття рідним Героїв України! Ви назавжди в серці кожного...
