Женя й Людмила познайомились в 2006 році. До початку війни більше ніж на добу ніколи не розлучались. Спільні захоплення, активний відпочинок на природі і завжди є про що поговорити. Їм ніколи не сумно у двох, насолоджуються компанією один одного, як і тоді, коли тільки познайомились.
Женя та Людмила мають мережу військторгів. Один з них вони відкрили перед війною.
"Гроші зараз відходять на самий останній план, форма є, і вона зараз конче необхідна для наших захисників. Найголовніше, щоб нашою формою не заволоділи окупанти, ставши своїми серед чужих", - розповідає Людмила.
24 лютого, коли почали збирати перший магазин, Женя пропонував не поспішати зі згортанням магазинів. Дивлячись на необхідність того, що хлопцям треба допомогти, прийняли рішення залишити один з магазинів, в якому можна вважати, що було безпечне місце, так як це підвальне приміщення. Пізніше Женя прийняв рішення захищати місто-Герой Чернігів.
Євген, служить у бригаді територіальної оборони Чернігівщини. Перші обстріли ворожої артилерії, бомбардування міста літаками та й інші "подарунки" від підступної армії окупанта. Було страшно, бо тільки дурні нічого не бояться. Але коли ти в компанії хоробрих чоловіків, які згуртувались задля оборони міста, то ти можеш витримати все.
"Розуміючи, що за вікном морози, а форми й амуніції не вистачає на всіх хто став на захист міста, починаємо поступово допомагати передаючи хлопцям одяг та взуття. Через декілька днів, волонтери, які мені допомагали передавати все необхідне оборонцям, просто не справляються. За допомогою звертаюсь до чернігівської журналістки Алли Скорик, та знаходить вихід на адміністрацію", - продовжує Людмила.
Речей які були на всіх магазинах, вистачило приблизно на два тижні. Тоді Людмила задумалась, чого раніше не займалась продажем бронежилетів та розвантажувальних систем, вони б зараз були дуже в нагоді.
Коли люди дізнались, що у магазині допомагають забезпеченням захисників, то багато людей приходило з метою допомогти, хтось приносив машинне мастило, паливо, знайома швачка прийшла зі словами, що готова шити все, що необхідно задля допомоги. Хтось приносив фліс, з якого шили бафи, бо ті які були відшиті розлетілись як пиріжки, ще в перші дні.
"Донька дуже сильно допомогла опанувати себе як в моральному стані так і в роботі на магазині. Її звати Настя, і вона кремінь. На той момент дівчинці було усього 12 років. Я реву зарьована, вона ж нормально, ще й мене втішає. Дзвонять хлопці з проханням відчинити магазин, але сенсу в цьому немає, бо весь товар що був вже роздали, грошей для замовлення нового нема. Дізнавшись про це хлопці починають по трохи донатити.
Зараз Людмила з донькою в Європі. Вона знайшла благодійниуів та допомагає захисникам. Вона вже знаходила для Чернігівських захисників тепловізори, турнікети, та й в принципі все, що було необхідним.
