Завантаження ...
banner

Бо родина - це святе. Історія Захисника Андрія

666.jpg

24 лютого Андрій відразу вирушив до війська. Він повідомив, що хоче служити там, "де з ворога друзки летітимуть".

У цивільному житті він був експедитором. Об’їздив всю Україну, бачив найвіддаленіші куточки неньки, насолоджувався кожним рейсом. 

 

У нас мальовнича і незрівняна країна, - розповідає хлопець.

 

Андрій розумів, що буде важко, і чекає складний шлях у війську. Разом з товаришем вирішили, що зможуть гідно боронити Батьківщину. Під час строкової служби знайомився з зенітними установками, вони здавалися не серйозною зброєю. Казав командирам, що це зброя для дітей. Потім став командиром відділення, у Захисника були найкращі хлопці. Проте, Андрій пройшов навчання і потрапив на позиції до піхоти в 30 окрему механізовану бригаду.

 

Я дружині казав, що все буде добре, але усвідомлював - це може бути дорога в один кінець. Хотілося жити і вижити, але ми з Ванею (товаришем,- ред.) обговорили всі можливі варіанти розвитку подій й дали клятву, що б не сталося, ми стоятимемо до кінця, - розповідає боєць.

 

Його бажання здійснилося. Новий досвід чекав на нього у шанцях. Каже, що раніше таких емоцій, як під час звичайного обстрілу, не мав, про штурм годі й балакати. У свою чергу, не міг збагнути, що інстинкт самозбереження автоматично зникає, коли на терезах життя побратимів.  

 

Важкі емоції, коли ти під час бою біжиш окопом і перестрибуєш тіла побратимів. Рухаєшся так швидко і філігранно… Знаєш, якщо злякаєшся, можеш впасти поруч. Назавжди. А найстрашніше не це, а те, що через мою лякливість можуть загинути і інші - ті, які ділять все зі мною. Попри події навколо, холоднокровно виконуєш завдання, - розповідає Андрій.

 

 

Захисник додає, які б події не відбувалися, він знаходив момент для дзвінка додому. Бо родина - це святе, те, заради чого бореться з окупантом!