Володимир - старший сержант Володимир з військової частини ОК "Північ". Він разом із побратимами стримував ворожі війська на аеродромі "Півці", потім воював поблизу Олександрівки, далі – Киїнка.
На аеродром "Півці" вони приїхали 24 лютого близько шостої чи сьомої години вечора. Перша ніч була тихою. Чути було тільки нашу артилерію.
Наступного дня десь о 10.20 біжить командир танкістів і кричить: "До бою!". Ми зайняли свої позиції і чекали на противника. Скоро з лісосмуги з’явилися танки. З правого флангу я бачив чотири, які спалили наші танкісти, гарно відпрацювали…Працювали красиво, з перших пострілів. На полігоні я такого не бачив (посміхається).
Танкісти відбили прорив російського війська, знищивши чимало техніки. Однак потім, згадує Володимир, почався шквал ворожої артилерії. Сильно почали засипати артилерією та мінами. Були АГС, касета "Градів", напевно, ствольна артилерія, міномети. Як дощ, сипало кругом і постійно.
Було важко. Ми очікували прорив удруге. Для того, щоб підготуватися до бою, підготувати свої танки, ми почали відкатуватися на більш вигідні позиції. А нас поміняли військові з механізованого батальйону, - розповідає Володимир.
Тоді аеродром ворог не зайняв. А Володимир з побратимами відійшов на Олександрівку (мікрорайон Чернігова). Тут вони облаштували позиції, розставили танки, зайняли оборону. Там було набагато жорсткіше. Бо окупанти підійшли занадто близько – на прямий постріл автомата.
Ми залізли на 131-й ЗІЛ з цистерною палива в кузові, на таку собі порохову бочку. Почали відкатуватися назад. І тут на нас вилітає російська БМП, на всіх порах, з юзом так… І пушку наводить на нас. Ми вчасно входимо в поворот і розрив. Буквально секунди три – і прямо в машину б попали. Значить, не час мені. На скільки я знаю, ту "беху" спалили разом із екіпажем.
26 лютого Володимир став свідком, як з Олександрівки на них вилетів танк російських танкістів Щоткіна та Кулікова. Останнього засудили до 10 років позбавлення волі.
Після виконаних завдань на північній околиці Чернігова, Володимир продовжив тримати оборону міста вже в Киїнці. Був там до кінця, поки ворожі війська не втекли з області.
27 числа. Тоді росіяни засипали нас "Градами". Багато поранених цивільних людей було. Ми бігали рятувати їх. Вивозили поранену дівчинку і й самі потрапили під мінометний обстріл. Слава богу, дівчинка вижила, - згадує захисник.
Володимир каже, що з життям прощався, але, видно, він ще потрібен цьому світові, цій країні, своїй родині. Тому й вижив.
