Раніше ми писали: У Броварах загинули члени екіпажу Ніжинського спеціального авіаційного загону ДСНС: подробиці
…Ранок 18 січня для родини Пономаренків із Броварів розпочався, як завше — спільний сніданок, потім дорога до дитячого садочку «Джерельце», який відвідувала молодша 5-річна донька подружжя Міланка. Старша донька, 13-річна Єва, залишилась вдома. Тато чекав у машині, а 35-річна мама Олена тільки встигла переступити поріг закладу, як пролунав вибух і почалась сильна пожежа. А далі — розпач, несамовитий крик Олександра і попри все, віра, що його кохані дівчатка десь із травмами у лікарні, лиш би живі. Проте за кілька годин чоловіку довелось пройти найстрашніше — упізнання своїх рідних у морзі. Це були вони — його дружина та дитина, яких вважав сенсом свого життя і без яких воно вже ніколи не буде таким радісним як донедавна. Олександр Пономаренко працює таксистом. Раніше він мав свою компанію таксі "Єва" – названу так на честь його старшої дочки.
«Їх більше немає. На них упало перекриття дитсадка»
Обидві сестрички Пономаренко займалися гімнастикою, про що
«ФАКТАМ» розповіли їхні тренери.
— Ми досі не можемо отямитися, що Міланочка з мамою загинули, — розповіла тренерка
Мілани Єлизавета Уткіна. — Я давно знаю їхню родину, це чудові порядні люди. Обидві дівчинки дуже
талановиті. Старша Єва давно займається гімнастикою, а Мілану батьки привели до нас буквально за кілька місяців до
початку повномасштабної війни. Мілана була справжнім янголятком. Добра, весела, дуже активна. Прекрасна мама та
тато, який обожнює своїх принцес. На жаль, коли розпочалася війна, наші заняття з Міланою довелося перервати. Але ми
сподівалися, що скоро побачимо її знову. Важко повірити, що цього більше ніколи не станеться.
— Старша дівчинка Єва займається у нас вже понад п'ять років, — розповіла тренерка Єви
Юлія Черкасова. — Останнім часом батьки завжди приїжджали за Євою разом — мама заходила, а
тато з маленькою Міланою чекали на них у машині. Вранці 18 січня Олена повела Мілану до садка, а Єва залишилася
вдома. Вони живуть поруч, тому, гадаю, вона все бачила з вікна… Я теж живу в цьому районі, вікна моєї
квартири виходять на цей садок. Я почула гул, потім побачила заграву — і наступної секунди пролунав
вибух.
Вибігла на балкон, а там дим, гар, нічого не видно. Побігла надвір. Я бачила, як з охопленого полум'ям садка
рятувальники виносили дітей… Там же побачила тата Єви та Мілани. Він стояв біля машини й дуже нервував. Я
тоді ще не знала, що він чекає звісток про своїх дружину та доньку… Потім надійшло повідомлення від Єви. Вона
писала, що сьогодні не прийде на тренування, бо мама із сестрою були у цьому садочку і тепер не виходять на
зв'язок. Я попросила її повідомити, як тільки щось стане відомо. За деякий час зателефонувала наша спільна
знайома. Запитала мене — мовляв, ви вже знаєте про Мілана та її маму? «Я знаю, що з ними немає
зв'язку» — говорю. «Їх більше немає, — почула у відповідь. — На них упало
перекриття, вони не вижили. У мене впало серце. Чи знає Єва? Що їй сказати? І тут надходить коротке
повідомлення від Єви: «Вони загинули».
Я попросила у Єви номер картки батька. Ми з іншими тренерами зібрали гроші… Це найменше, що ми можемо зробити
зараз. Ми, як можемо, підтримуватимемо Єву та її тата. Щоб Єва не залишила спорт, не замкнулася. Мені страшно
уявити, як їм зараз
«Найрідніші люди загинули в Олександра на очах»
Юлія Сміловець, керівниця логістичної компанії «Гранд Лоджистікс Кампані», де працювала Олена
Пономаренко, розповіла:
— Ми всі у компанії — як одна родина, живемо один одним. Вже склалась традиція, що кожних пів року із
колегами завжди відпочивали разом, знали все один про одного. А після повномасштабного вторгнення стали ще більш
близькими. Й втрата Олени та її доньки — це страшне горе. Для мене кожен співробітник — це як дитина,
рідна людина, болить аж до неба. Олена працює у нас із 2019 року. Починала з офіс-менеджера, зі своєю роботою
справлялась на відмінно, це була моя найкраща помічниця. Я щодня раділа, що зі мною поруч така розумна, працьовита
та порядна людина. Ніколи на неї не отримувала скарг. Олена була наче те сонце, її обличчя ніколи не полишала
посмішка, кожному вона співпереживала і вміла підтримати.
— А ще жінка постійно прагнула до розвитку, нових знань, тому вивчилась на бухгалтера, — продовжує Юлія Сміловець. -. Й із 2022 року працювала у нас заступником головного бухгалтера. Я добре знаю чоловіка Олени, ви б бачили, якими очима він завжди дивився на свою красуню-дружину, там було так багато любові. А тепер там стільки болю і пустоти, тому що найрідніші люди загинули в Олександра на очах. Я не просто чула, а бачила як він кричав. Й зараз він кричить несамовито. Він частину себе втратив.
18 січня вранці, пригадує співрозмовниця, чоловік підвіз машиною Олену та Міланку до садочка. Після того Сашко мав
відвезти дружину на роботу, але не встиг…
— Олександр чекав у автомобілі, а Олена та Міланочка встигли лише зайти всередину. До своєї групи не дійшли,
як в ту секунду впав гвинтокрил на дах, — розповіла Юлія Сміловець. — Побачивши це, чоловік кинувся
туди… Здавалось, що його крик було чутно на кілька кілометрів. Жодної секунди ми не полишали надії, що мама
та донька виживуть. До дванадцятої години об'їздили всі лікарні, сподіваючись, що вони десь в опіковому центрі.
Але у списку потерпілих їх не було. Коли ж дізнались, що міський голова запросив Олександра до моргу, всередині все
похололо. З'ясувалось, що Олена та Мілана згоріли заживо… Сашко зумів упізнати донечку лише
по сережках, а тіло дружини сильно понівечене.
Ввечері 18 січня чоловік зі старшою донькою Євою поїхали у поліцію для здачі ДНК, у таких випадках ця процедура
необхідна через те, що тіло дружини важко ідентифікувати. Знаєте, саме страшне із цього всього
— після 24 лютого родина Пономаренків виїхала із Броварів до рідних Олени на Чернігівщину, і там
потрапили під окупацію. Й вибирались звідти під кулями, дивом вижили. А тут, здається, в мирному місті й далеко
від фронту — загинули.
Зі сльозами на очах пригадує про загиблу Олену Пономаренко інша її колега Ірина. Каже, що за роки роботи теж здружились.
— Коли сталась трагедія, ми прийшли до офісу. Знали, що у той садочок ходить донька нашої Олени, але ніхто й
думки не мав, що вони опинились в епіцентрі. Після того дізнались, що розбирають завали, їх ніде нема. Тому всі
молились й було зовсім не до роботи. Звістка про загибель жінки та дитини розбила наші серця, — розповіла
Ірина. — Запам'яталась Олена своєю людяністю, безвідмовністю, професіоналізмом. Красива, енергійна,
стильна. Їй більш як 25 років ніхто не давав. Встигала й за собою доглядати, і дівчатка в неї завжди охайні та
чисті. Тепер напівсиротою залишилась Євочка, мені навіть страшно уявити, як їм з татом тепер жити з цим болем.
21 січня біля дитячого садочка і будинку в Броварах попрощалися з 35-річною Оленою та 5-річною Міланою Пономаренко,
про це розповів журналістам племінник Олени Андрій Шовковий.
Про те, що сталося, родичі дізналися від старшої доньки, Єви. Вона написала сестрі Андрія: «Маму з Міланою
шукають. Вони або сильно поранені, або загинули». Того ж дня Єву відвезли в Новоукраїнське до
бабусі з дідусем. А Олександр за лишився в Броварах. Спостерігав за всім з вікна своєї квартири. 21-го, після
прощання біля садочку всі поїхали в Новоукраїнське.
Саша зі своєю мамою їхали попереду, - продовжує Андрій Шовковий. — Дівчат везли за ними. У селі їх
зустрічали місцеві, людей було дуже багато. Привезли в батьківський будинок. Наступного дня ховали на місцевому
кладовищі. Батьки Олени зараз в такому стані, що навіть не можуть нічого сказати. Їх тримають на заспокійливих.
Похороном займалася місцева влада. Мер Броварів щодня дзвонив Олександру, запитував, що потрібно.
У лютому, з початком повномасштабного вторгнення Росії, родина Пономаренко була в Броварах. Олену з доньками з-під
обстрілів евакуйовували військові. Вони виїздили до Івано-Франківська, трохи були у Львові і поїхали до батьків
Олени в Новоукраїнське. Пізніше повернулися додому в Бровари.
Публікуємо реквізити для допомоги родині Пономаренків:
4441 1144 4959 2995
https://send.monobank.ua/jar/6K4iPu9rWX
5 375 411 203 329 870; 4441 1144 5500 4760
Джерело: ФАКТИ, texty.org.ua
