Устина Подолянко з села Данине відсвяткувала сторічний ювілей

Залишившись з двома дочками на руках - старшою, чоловіковою Галинкою і меншою, їхньою спільною Тетянкою, молода вдова, яка навіть у школу ніколи не ходила, почала сама спинатися на ноги й дітей зводити. Неосвіченій Устині колгосп все життя зав’язав у гордіїв вузол – робила все - й чоловічу, й жіночу роботу. А потім мчала додому – бо ж там на неї чекали власна господа й дівчатка.
 

Устина Сергіївна півтора роки тому зламала ногу й це вклало, вірніше всадило її на ліжко. До то, чим могла, допомагала дочці Тетяні, яка живе поруч з мамою. Тетяна Іванівна повторила материнську долю – рано стала вдовою. Але дітей не просто вивчила, а, як кажуть у селі, - у великі люди вивела. Її донька – доктор філологічних наук, мешкає в Чернігові. А син – підполковник міліції, працює в сусідній Носівці начальником райвідділу. Ще одна донечка, Раїса, живе в Ніжині, працювала бухгалтером.
 

Найбільшим багатством бабусі Устини є шестеро внуків, десятеро правнуків і шестеро праправнуків. Звісно, старенька вже не згадає всіх імен, бо роки, які склалися в ціле століття, беруть своє. Але коли до ювілярки завітали гості – начальник управління соціального захисту населення райдержадміністрації Олександр Шевчун та сільський голова Ганна Оксенич, Устина Сергіївна, сиділа, мов та квітка, на своєму ліжку – чистенька, охайненька, у новенькій хустині, обкладена збитими подушками – все вказувало – про літню жінку тут дбають. А потім, коли перша сором’язливість від присутності сторонніх людей минула, сторічна бабуся заспівала. Й не просто щось там замугикала – ні, заспівала «Ой, мамо, ой, нене!..», а потім про вродливого козака, що несподівано завітав у хату, про дівочу косу. Вразили й ще міцненький голос, і знання слів, і намагання виводити високі ноти.
 

Якби не зламана нога, ми б її ще не спинили, - говорить про матір донька, якій, звісно, нелегко ведеться біля лежачої матері. Але і діти, й внуки люблять свою старійшину роду, турбуються про неї і роблять все, аби бабусенька у любові й теплі доживала віку. Що вкотре доводить - любов не лише надихає, а й віку додає, головне – щоб вона була щирою.

За матеріалами газети "Ніжинський вісник"