Цю маленьку дівчинку звати Поліна, вона – жителька села Ягідне, що на Чернігівщині. Того самого села, в якому окупанти в березні 2022 року облаштували концтабір у підвалі місцевої школи. Тоді дівчинці було шість місяців. Її тата рашисти також загнали до підвалу. Родина провела там 27 днів.
«Це не забудеться. Згадувати зажди важко, бо за що заслужили наші діти таке… І ми… Ну, ні в чому не винні, ми жили своїм спокійним мирним життям і прийшли незвані гості»,- Євгенія Бойко – жителька Ягідного.
Колони російської військової техніки увійшли до Ягідного 3 березня 2022 року. Рашисти облаштували штаб у приміщенні місцевої школи. На третю добу перебування в населеному пункті вони силою почали зганяти місцеве населення до шкільного підвалу. За офіційною інформацією, в підвальному приміщенні тоді перебували приблизно 380 місцевих мешканців, із них – 77 дітей, серед них 5 немовлят.
Євгенія Бойко про дітей, які перебували в підвалі, згадує зі сльозами на очах. Жінка каже, дорослі робили все можливе, аби вберегти дітей і відволікти їх від жаху, в якому вони опинилися.
«Старші дітки, коли їм пояснювали, вони розуміли. Батьки давали олівці, вони малювали на стінах, писали гімн України, навіть Полінку малювали на стінах. Як могли себе розважали, гралися іграшками, які були, бо це була школа та дитсадок. То іграшками, які знайшли батьки, вони гралися і це відволікало»,- Євгенія Бойко – жителька Ягідного.
Шестимісячна Полінка в підвалі була однією з найменших. Саме в той період у дівчинки різалися зуби, була підвищена температура, дівчинка часто плакала.
«Щоб памперс поміняти, у мене був ліхтарик налобний.
Навіть помити дитину… Мили її у маленькому тазику, важко дуже було.
Ми просилися вийти, ми вже якось під час підлаштовувалися. Розуміли, що зранку нас випускають буквально на трохи. Отут ми стояли, дихали. Коли нас не випускали, ми просто стояли під стіною і дихали, бо, бачите, тут дірка у дверях, то просто стояли і тут дихали.
Наша мама допомагала нам, вона, хоч і не пускали, проривалася з тачкою до нас. У нас була тут польова кухня, вона привозила тут і картоплю, і їжу, курей, яких градом побило, все це мама привозила.
Самі люди, як була можливість піти додому, щось приносили. То було пів склянки якогось супу»,- Євгенія Бойко – жителька Ягідного.
Та навіть пів склянки супу тоді для жителів Ягідного було спасінням, адже це був шанс вижити та вийти з підвалу. Утім, на жаль, знову вдихнути повітря на повні груди, звільнившись із концтабору, змогли не всі. Рашисти розстріляли десятьох місцевих, 11 жителів села померли, не витримавши нелюдських умов.
«У нас тут була лежача бабуся, яка померла. Вона була не в підвалі, а в школі. У неї почалися пролежні… Мучилися старі люди. Ніхто не заслуговує такої смерті»,- Євгенія Бойко – жителька Ягідного.
Та родині маленької Полінки вдалося вижити. Сьогодні вони роблять усе від них залежне, аби наблизити нашу Перемогу. Про пережиті жахи дорослі згадують зі сльозами на очах, дівчинка поряд із підвалом заходиться сльозами. Та попри це, вони щасливі. Щасливі, адже змогли вижити та вийти з підвалу на звільнені від ворогів вулиці села.
Журналіст Таліна Тарасенко
Оператор Сергій Бутько
