Лежав на полі бою стікаючи кров’ю: історія бійця з Ніжинщини, який чудом вижив

Що саме спасло нашого бійця, хто допоміг йому у критичний момент та як він вибирався з поля бою?

Про все це журналісти MYNIZHYN.com  поговорили з нашим пораненим воїном  - В'ячеславом Сіриком.

В’ячеслав раніше працював на залізниці охоронцем. Пішов до ЗСУ добровольцем після того, як його побратима привезли в цинковому гробу.

До вашої уваги –
розповідь нашого бійця
 

Під час обстрілу всі мої хлопці, з якими я був на полі бою – загинули зразу.. .
Це відбувалося просто на моїх очах: страшно дивитися…картина жахлива! Горить і гуде земля!

"Після того, як приєднався до ЗСУ, нас 13 воїнів з роти поїхали на підтримку хлопцям в Донецьку область.
Це було у серпні 2022. Вдень окупанти нас почали бомбити щосили!
Під час обстрілу всі мої хлопці, з якими я був на полі бою – загинули зразу...
Це відбувалося просто на моїх очах: страшно дивитися…картина жахлива! Горить і гуде земля! Хлопцям повідривало руки і ноги  і голову…
Мене сильно поранило в руку і «розстрощило» ногу, біль був не стерпний, але я розумів – треба терпіти, бо головне - живий!
Лежав не рухаючись. Спасло те, що був туман і орки не змогли помітити мене на полі бою.
Так поранений пролежав на полі до самої ночі… Потім став потихеньку повзти і й шов, спираючись на автомат. Куди йду – не знаю, наосліп.
Добре, що потрапив на своїх!
Там, у невеличкій хатинці нашого медпункту, на Донеччині мене прости "вирвали" із рук смерті!.. Надали першу допомогу.
Трохи прийшов до тями і відправили на лікування. Наші хлопці і медсестричка тоді врятували мені життя!
А потім я дізнався, що через пару днів знову був обстріл і всі вони загинули…
Так двічі чудом вижив".

***
Зараз В’ячеслав останні дні доліковується в Ніжині у реабілітаційному відділенні Ніжинської лікарні і планує знову повернутися до своїх хлопців.
Каже, що відношення тут до нього хороше, привітнй медперсонал.

Ходить помаленьку з паличкою і розповідає, що нога довго не заживала, бо окупанти додають якусь речовину до боєприпасів, аби після поранення довго не могла загоїтися рана.

Про побут "на нулі" говорить, що в окопах бувають і миші і вужі і гадюки. Посміхаючись каже, що йому тепер нічого не страшно і спати поруч з гадюко  - це така дрібниця…Адже ти її не чіпаєш і вона тебе не вкусить, не те, що з окупантами.

На наше запитання - що найважче "на нулі", каже: залишитися там, просто на полі бою і не повернутися.

Післямова:
Вражаюча історія солдата. І таких зараз тисячі. Це зараз наша історія, яка пишеться кров'ю на сторінках життя українців…