Дитинство Вікторії Целік пройшло у селі Киїнка на вулиці Гагаріна. Спочатку у маленькому будинку проживали бабуся та дідусь жінки, а згодом – її мама та вона з братом. Валентина Іллівна (мама Вікторії) вклала в свою оселю багато часу, коштів та праці. Це був великий, комфортабельний дім з якісним ремонтом. З одного боку проживали мама та вітчим Вікторії, а з іншого – родина брата.
«МАМА Й РАНІШЕ ЗАКУПКИ РОБИЛА, КАЗАЛА, ЩО БУДЕ ВІЙНА, А МИ СМІЯЛИСЯ»
Вікторія Целік мешкає неподалік батьківського дому, на паралельній вулиці. Ранок 24 лютого розпочався в неї з дзвінка вітчима, який повідомив жахливу новину.
«Телефонує вітчим, і каже: «Війна». Одразу й не дійшло, не вірилося. Стан був шоковим, була розгубленість, не знали що робити. Заїхали в аптеку, взяли якісь бинти, зеленку, продуктів теж мінімум брали, бо думали, що це за тиждень мине. Мама й раніше закупки робила, казала, що буде війна, а ми сміялися, не вірили що таке може статися у ХХІ століття. Брат із родиною в Чернігів поїхав, мама з вітчимом тут залишилась, а я вдома була. Виїжджати навіть не думали» – згадує Вікторія.
Навіть попри те, що Валентина Іллівна жила в іншому будинку, донька постійно намагалася прийти до мами. Пані Вікторія говорить:
«Постійно зв’язувалися з нею, було небезпечно, але ми їздили до мами. Або я, або чоловік постійно намагалися прийти, особливо навідувалися, якщо не було зв’язку. Сусіди не виїжджали на цій вулиці, тож була й від них підтримка. Стосунки у них дружні, війна згуртувала, вони й продуктами ділилися».
«У МЕНЕ ОДРАЗУ ЙОКНУЛО ЗА МАМУ, Я НЕ МОГЛА ЇЙ ДОДЗВОНИТИСЯ»
Найстрашніший день, який довелося пережити родині – 6 березня. Саме того дня росія залишила без даху над головою одразу дві сім’ї. Валентина Іллівна досі із жахом згадує події 6 березня. ЇЇ донька розповідає:
«У мами грубка була, вони топили її і кликали того дня нас переночувати в теплі. Моя дванадцятирічна донька казала, що давай підемо до бабусі, а я кажу: «Давай ще сьогодні побудемо, а завтра підемо». Але 6 березня о пів на п’яту росія снарядами зруйнувала будинок».
До мами сестра приїжджала, 6 березня вони були в літній кухні, і почули гул. Тільки спустилися в погріб, а воно як бахне. Спочатку потрапило в літню кухню, ще один снаряд потрапив у гараж, там стояла машина, і все спалахнуло. Потім 3 прильоти в дім було, більше на сторону брата. Будинок пластиком був оббитий, він спалахнув, а води не було. Сюди прибігли люди допомогти, але гасити було неможливо, бо обстріл продовжився. Пожежникам намагалися додзвонитися, але не було зв’язку».
Оскільки родина Вікторії проживає неподалік, то вона одразу побачила дим, і зрозуміла, що сталося лихо.
«У мене одразу йокнуло за маму», – говорить жінка, – «я не могла їй додзвонитися. Телефоную вітчиму, а він каже «Ми горимо». І чоловік одразу побіг до них. На щастя, ніхто не постраждав. Уже через два дні чоловік каже: «Хочеш, я проведу тебе. Без істерик». Тут пройшло моє дитинство, і якщо чесно, побачити таке дуже страшно».
«ПОВНІСТЮ ЗГОРІЛО МОЄ ДИТИНСТВО»
Пані Валентина втратила все, що наживала довгі роки, тож не дивно, що жінка перебувала у шоковому стані. Її донька згадує:
«Вона поїхала у Троїцьку церкву, побула там. Мама була розчарована, казала, що нічого не залишилося. Тут був тільки фундамент, все згоріло. Я казала: «Мамо, кури твої живі, повертайся», але вона побула, а потім сусіди молоді виїжджали за кордон, і мама попросилася з ними».
Наразі Валентина Іллівна перебуває в Німеччині. Жінка змушена у 59 років працювати за кордоном прибиральницею, щоб мати змогу повернутися в свій будинок. Її чоловік залишився вдома, постійно працює над відбудовою, а ночує у Вікторії.
Цій великій родині досі важко згадувати та говорити про втрату рідного дому. Дехто й до цього дня не може відійти. Вікторія говорить:
«У мами досі шок. Вона приїжджала на тиждень, щоб довіреність зробити на мене, так як я відбудовою займаюся. Вночі мама прокидалася, питала, що у вас бахкає», я кажу: «Нічого не бахкає, ми спимо». Вона досі відходить від тих подій».
Великий сум на серці має і сама Вікторія.
«Мама винесла завчасно документи – це все, що вдалося врятувати. Згоріли фотографії, дуже їх шкода, дитячі речі брата, мої. Повністю згоріло моє дитинство. Я розумію, що відбудуємо, але дуже шкода маминої праці, вона вклала у цей дім усе своє життя» – говорить жінка зі сльозами на очах.
«МАМА У НІМЕЧЧИНІ, БРАТ У БАХМУТІ»
Оскільки пів будинку належало сину пані Валентини, то без даху над головою залишилася і його родина. Відбудова житла для обох сімей лягла на плечі Вікторії:
«Брат відвіз родину на Бобровицю, а сам повернувся. Згодом він пішов захищати Україну. У березні отримав контузію, але все одно вирішив продовжувати боронити землю. Мама у Німеччині, брат у Бахмуті, все в моїх руках» – пояснює жінка.
Відбудовувати родинний дім Вікторія вирішила одразу. Для початку сім’я розібрала завали.
«Ми вирішили відновлюватися. Щось самотужки робили, щось із допомогою, тому що десь потрібно жити, а надіятись на когось – це не вихід. Ми все розібрали, нам допомогли знайомі, родичі, вивезли сміття, що могли – посортували. Сміття дуже багато було, тільки щось із посуду вціліло, а так – усе згоріло. У брата залишилася печатка, він точно знав де вона лежала, але так і не знайшли її. Тобто температура була настільки високою, що вона розплавилася» – розповідає Вікторія.
«НІЯКИХ ЗНИЖОК НЕ ІСНУЄ. А ЯК ПЕНСІОНЕРАМ? ЩО ВОНИ ЗА 2500 ГРН МОЖУТЬ ЗРОБИТИ?»
Родина розпочала відбудову навесні 2023 року. Пані Валентина сумнівалася, що варто це робити, оскільки жінка боїться, що російська армія зруйнує й цей будинок. Але її донька, на зло ворогу, не опускала руки та, завдяки рідним і волонтерам, розпочала відбудову. Вікторія говорить:
«Нам спочатку допомагала наша сільська рада, вони дали на дах матеріали, блоки, ми теж докупляли блоки. Потім ми записалися на вікна, нам їх дали, і зараз записані на вхідні двері, в кінці місяця можливо дадуть. А так стіни, штукатурку за свої кошти робили. Дуже багато грошей пішло, лише на саму штукатурку – 50 тисяч гривень, і стільки ж на кладку блоку, окрім цього було багато інших робіт. Чоловік зводив дах, так як він уміє це робити. Поки що робимо лише мамину половину, але стукаємо до всіх організацій, щоб відновити житло брата, поки він нас захищає. Сподіваюся, що нам допоможуть».
Наразі сім’я Вікторії продовжує відбудовувати дім, йдуть внутрішні роботи. Жінка говорить:
«Світло є, стелю треба робити, газопостачання. Я взагалі не розумію, чому такі цінники на підключення газу? Ми ж не самі його зруйнували. Нам сказали, що треба новий котел, нова плита і десь близько до 30 тисяч підключення. Ніяких знижок не існує. А як пенсіонерам? Що вони на 2500 грн можуть зробити? Ми допомагаємо мамі, але з такими цінами це просто нереально, люди ж не самі все спалили».
Та попри труднощі Вікторія не здається, і вірить, що на Гагаріна, 6 у Киїнці знову житиме її родина.
«Хочеться відбудувати дім мого дитинства», – розповідає Вікторія, – «Зрозуміло, що вже не повернеш те, що було, але хочеться, щоб тут нічого не заростало, щоб мама повернулася, і їй було де жити. Вона нічого не потребувала, все життя працювала, у неї завжди все було, їй це не даром далося. Але на старість залишилася без нічого».
Допоки пані Валентина у 59 років підпрацьовує за кордоном, щоб відновити житло, а її син захищає нас від окупантів, Вікторія робить все можливе, щоб їм було куди повернутися. Ми просимо усіх небайдужих допомогти цій жінці коштами, щоб вся сім’я знову зібралася у батьківському домі, який вона з усіх сил намагається відбудувати.
Карта для допомоги: Целік Вікторія 4149 4378 7477 0926
