Мріяв сказати, що любить. 23-річний Назар Кайгородов заново вчиться говорити після поранення голови, яке він отримав біля Оріхового на Луганщині. Був у комі, переніс операції та протезування. Своїй дівчині, яка весь час була з ним поруч і допомагала відновитися після поранення, щойно зміг знову заговорити – освідчився. Робив це своїй дівчині вчетверте і почув "так" у відповідь. Про те, як разом вдається зробити неможливе – далі у матеріалі.
"Це четверта пропозиція одружитися"
"Я часто робив пропозицію, але вона не погоджувалася. Це вже наша четверта пропозиція. Вона просто відтягувала", – розповів Назар Кайгородов.
Подружжя вже давно виховує спільного сина Ярослава.
Родина Кайгородових. ФОТО: з особистого архіву родини Кайгородових
Вікторія згадує слова побратимів, які розповідали, як він її чекав з-за кордону.
"Він вже запланував все, і вже домовився, бо це сталося буквально за півтора тижні до мого повернення. Він був поранений. Мені вже й Назар тоді сказав, що він хотів зробити ще раз пропозицію, хоча він і телефоном робив мені купу разів, а я казала, що приїду і тоді скажу".
Після поранення боєць довго не міг говорити, і першими його словами стали:
"Боже, ти не уявляєш, як довго я хотів сказати, що я тебе люблю".
Саме після цих слів, дівчина зрозуміла, що буде з ним назавжди.
"Я давно чекав цього слова, що вона погодиться. І нарешті дочекався. Я, як робот, тоді говорив", – каже Назар.
Назар Кайгородов. ФОТО: Суспільне Чернігів
"Так, це можна порівняти саме так, бо це було дуже повільно, і не всій його розуміли", – розповіла Вікторія.
З її слів, вони познайомилися, коли їй було 19 років, а Назар розповідав, що йому було 17 років.
"Насправді, йому було не 17 років, але я про це вже дізналася через деякий час. Йому було 15 років. Але він не виглядав на свій вік, ніхто не міг здогадатися навіть, що йому стільки років. Ми почали зустрічатися, і з того часу ми разом".
Назар та Вікторія Кайгородови. ФОТО: з особистого архіву родини Кайгородових
Дівчина розповіла, що на весіллі Назар був емоційно схвильований.
"Він майже випрямився, він сидів, і голова закидалася, а зараз цього вже немає".
Весілля родини Кайгородових у Львові. ФОТО: з особистого архіву родини Кайгородових
"Його береже янгол"
Коли російські війська обстріляли селище Десна (17 травня російські війська ракетами обстріляли селище Десна, тоді загинули 87 людей, – ред.), Назар був там.
"Я була впевнена, що його береже якийсь янгол. Навіть, коли обстріляли частину в Десні, то Назар також вцілів", – розповіла Вікторія Кайгородова.
Селище Десна після російського ракетного удару 17 травня 2022 року. ФОТО: Чернігівська ОВА
"Він перебував зі своєю бригадою вже в окопах. Але, було багато людей, які були в будівлях, тоді, я була впевнена, що з Назаром буде все добре. Тому що, стільки було випадків, коли він міг отримати поранення і будь – що, але його ніби щось оберігало. Та коли він пройшов навчання в Десні, то його відправили під Бахмут, в Оріхове", – каже дівчина.
Роман Кайгородов на службі. ФОТО: з особистого архіву родини Кайгородових
Вікторія каже, що з Назаром вони були кожного дня на зв’язку, навіть по декілька разів.
"Оскільки в нас була різниця в часі, дві години, то я прокидаюся, і завжди бачила повідомлення. Він писав: «Добрий ранок», і так далі. Я знала, що в нього там якісь завдання, щось вони будуть там займатися".
10.07.2022 рік
Цього дня Вікторія повідомлення не отримала.
"Він попереджав, що в нього буде якесь завдання. Я чекала. Потім подзвонила, але хтось вибив. Не було взагалі дзвінків. Потім знову почала дзвонити, але він був поза зоною. Я розуміла тоді, що щось сталося".
Назар розповів, що тоді був на бойовому завданні, та їх обстріляли.
"Три побратими тоді згоріли, прямо в машині, заживо. Мої побратими теж думали, що я загинув".
Вікторія розповіла, що Назар отримав осколкове поранення голови.
"Його сильно відкинуло ударною хвилею. Верх голови, там частини черепа немає взагалі, там зараз стоїть пластина".
В той час, дівчина була за кордоном, але почала пошуки, наскільки їй це було можливо.
"12 числа (12.07.2022, – ред.) побратими таки вирішили мені сказати, що сталося з Назаром. Він перебував в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені Мечникова. Але, в нас і там були нюанси. Коли я почала дзвонити із-за кордону, дізнаватися, що саме з моїм чоловіком, мені казали, що такого немає. Питання в тому, що записали не Кайгородов, а Кайдародов. І коли я вже 15-й раз до них подзвонила зі сльозами, просила перевірити, вже тільки тоді вияснили, що він там".
"Він просто лежав і дивився"
Дівчина каже, що день, коли знайшла коханого у лікарні, пам'ятатиме все життя.
"Спочатку я думала, що він у Київському військовому госпіталі, я довго не могла туди зайти. У мене настільки трусило все тіло, руки, голос. Я не могла контролювати емоції, але все-таки зібралася, зайшла і спитала. Мені сказали, що він переведений звідси, оскільки він у дуже тяжкому стані".
Назар у лікарні. ФОТО: з особистого архіву родини Кайгородових
Так, Вікторія дізналася, що Назара перевели до Інституту нейрохірургії імені Ромоданова.
"Дуже довго не могла піднятися на той четвертий поверх, мені було дуже страшно. Я боялася, що мене не пустять. Боялася його побачити, але я набралася мужності, піднялася, і мене пустили. Він просто лежав і дивився. Він був на датчиках, які вимірювали серцебиття, за ним спостерігала лікарка. Я зайшла, і він подав реакцію на мене, коли мене побачив. Він був у важкій комі. Його кома прирівнювалась, вже до того, коли відмирає головний мозок. Мені навіть деякі лікарі казали, що не треба до нього ходити так часто, немає майже шансів, що він виживе.
"Ми почали вчитися"
Вікторія згадує, спочатку не розуміла, чи він сприймає щось, чи розуміє її.
"Ми почали вчитися їсти, в нього тоді була трубочка в носі, ми почали їсти банани, вони м’які, і я почала показувати, як треба робити, і він почав їсти. Він дуже швидко навчився їсти. Ми тоді дістали трубочку з носа, бо він почав робити сам".
Вікторія годує з трубочки Назара. ФОТО: Суспільне Чернігів
Потім дівчина почала навчати Назара говорити.
"Я до нього ходжу, і не знаю: може він взагалі мене не знає, і не пам’ятає, хто я взагалі така. Мені було дуже цікаво, чи він мене пам’ятає? Казали, що, можливо, він взагалі почне нове життя, бо з такою травмою: в нього головний детрит з головного мозку видаляли, тобто з правої півкулі навіть мозок видаляли. Це ті частини, які відповідають за рухи, за розмову, за мислення, тобто взагалі за все".
Назар вчиться зжимати речі у руці. ФОТО: Суспільне Чернігів
"Я почала вчити говорити «А», горішки в рот засовували, надували кульки, надували бульбашки, щоб розробити м’язи, і щоб мозок згадав. Я знала, що якщо він вижив після такої травми, бо нам лікарі-реабілітологи різних центрів з великим досвідом казали, що таких, як Назар, вони не бачили. Ми почали, і він якось заговорив".
Так, дівчина почала привозити Назару фотографії, малюнки їхнього сина, розповідати різні історії.
"Ми зараз робимо саме такі вправи, для того, щоб він у майбутньому самостійно міг зробити, бо раніше він взагалі не міг цього робити".
"По Назару лікарі навіть готові писати дисертацію"
За словами Вікторії, у Назара має бути ще якийсь прорив, тому що організм досить молодий, і з тими навичками, які в нього є, це вже колосальна робота для їх сім’ї.
"З такими травмами, нам реабілітолог з 20-річним досвідом сказав, що не бачив таких, як Назар. Живих. Можливо це грубо було, але він так сказав. Казали, що по Назару, навіть готові писати дисертацію, бо досить велика травма. Я навчилася всього, що тільки можна. Навіть деякі реабілітологи казали, що приходьте до нас на роботу".
"Череп повністю розколотий, тобто там велика виямка. Там і забій головного мозку. Назар, звичайно хотів, щоб воно було швидше, бо він іноді буває в досить сумному такому стані, тому що він не розуміє, чому так довго в нього все це відбувається, але воно є. З тим самим, що він лежав просто, і ми не могли його навіть посадити, як він зараз сидить, тому що він випрямлявся, як той стовпчик, його неможливо було зігнути. Зараз він сидить, він тримає голову. В нього був нашийник, що тримав йому голову. То зараз в нього є рухи і він відчуває все своє тіло", – розповіла Вікторія.
Знімки голови Назара. ФОТО: з особистого архіву родини Кайгородових
"Вже може робити самостійно вправи"
"Ми робимо різні завдання на логіку, він почав читати книжки, тому що зір більш-менш стабілізувався. Раніше, і плило все в очах у нього, і двоїлося, але з часом… Просто потрібно вірити, займатися і знати, що це не пройде просто так".
Назар займається з реабілітологом. ФОТО: з особистого архіву родини Кайгородових
Зараз, каже Вікторія, він вже може робити вправи самостійно: головою, ногами. Він постійно собою займається.
"Ці емоції, коли ти думаєш, що втрачаєш людину, але потім бачиш, що вона йде на поправку, то це велике щастя. І велике щастя, що він живий. І що він зараз тут є зі мною".
Джерело: Суспільне Чернігів
