Біля села Лісконоги випасають стадо на кількасот корів. Це фермерське господарство в Новгород-Сіверській громаді, найближче до кордону. Звідти до Росії 20 кілометрів. Пастухи – переселенці з прикордонних сіл, зруйнованих обстрілами російської армії. На роботі люди ділять обід з собаками та збирають біля пасовиська гриби. Ферма надала їм роботу, а деяким і житло.
На пасовищі
Пасуть стадо двоє пастухів і пес Муха. Пастухи – переселенці. Володимиру 51 рік. Він – переїхав з Бучок, через постійні обстріли жителі покинули це прикордонне село. Залишились там одиниці. Він з родиною переїхав до Лісконог. Тут з травня 2023 року пасе корів.
"У мене сім’я велика — п'ять дітей. Сім людей в сім’ї, то ж треба десь заробляти".
Володимир. ФОТО: Суспільне Чернігів
Собаку, що допомагає пасти, теж забрали з прикордоння. Там він пас людських корів, тепер пасе фермерських.
Корів пасуть з 8-ї ранку і до сутінків. Пастухів ферма забезпечує плащами й чоботами, за день платять зарплату та 200 гривень дають на обід. Пастух за ці гроші може на свій вибір купити продукти у магазині.
В іншому кінці Лісконог на пагорбі над Десною пасеться друге стадо місцевої ферми. Пастухи теж переселенці. Вони — з Михальчиної Слободи. Це прикордонне село, центр старостату. До повномасштабного російського вторгнення там жило близько трьохсот людей, покинули майже всі.
Перша робота за гроші
Максим переїхав до Лісконог у вересні 2023 року. Власник ферми надав йому роботу, а його родині житло. Вперше у своєму житті хлопець працює за зарплату. Він розповів, що ні читати, ні рахувати він не вміє. В Михальчиній Слободі жив за рахунок підробітків по людях. Працював за харчі.
"Допомагав людям. Хто, що дасть, хто хліба дасть, хто ще щось. Виживати ж треба якось. Хліба не було треба було йти кудись працювати", — розповів Максим.
Максим. ФОТО: Суспільне Чернігів
За його словами, робота в Лісконогах біля телят йому подобається.
"Що казати, зарплата гарна. Шість тисяч, так? Брехати я не буду, мене ця робота влаштовує. Так більше я ніде роботи не знайду. Теляти не буде, буду Андрію Васильовичу (директор ферми, — ред.) казати, щоб знайшов мені іншу роботу – тільки не в охорону, а до телят".
Про ферму і допомогу
Андрій Юдицький — власник ферми. Його батько, Василь Юдицький, зберіг її під час розпаду колгоспів і створив на її базі товариство. Тепер це одна з трьох молочних ферм, які збереглись у громаді. Батько Андрія помер місяць тому. Управління господарством син взяв на себе. На фермі працює 40 людей. Чверть з них – вимушені переселенці з найближчого прикордоння.
"Людям треба допомагати, бо вони залишились без нічого майже. У Михальчиній Слободі, звідки Максим, там залишилось три людини. Там все розбили, мало будинків, які вціліли. І в Бучках так само", — розповів Андрій Юдицький.
Андрій Юдицький. ФОТО: Суспільне Чернігів
Один з будинків власник ферми надав родині Максима. Вдома – батько і мати хлопця. Живуть там місяць.
Ферма поки худоба на пасовиську напівпорожня. Надоїв на фермі в середньому до 15 літрів з корови, здають по 11 гривень за літр. Середня зарплата на фермі від 10 до 12 тисяч гривень, каже Андрій Юдицький.
Сама ферма зовні мало змінилась з радянських часів.
Ферма біля російського кордону. ФОТО: Суспільне Чернігів
З сучасного тут: молокопровід і генератор.
"Довелось купити генератор. Він, звичайно, не новий, але він сильно нас виручав. Доїли корів, коли електрики не було по дві, три доби", — сказав Юдицький
Перед російським вторгненням на Чернігівщину він планував з батьком відремонтувати на фермі дах. Поки ремонт відтермінував, каже, занадто близько до зони обстрілів.
Фермер каже, через близькість до російського кордону, друзі радять йому позбутись ферми.
"Радили – краще продай. Та шкода корів, шкода, що люди залишаться без роботи. Ну і те що батько почав, треба продовжувати його роботу".
В Лісконогах ще чекають на кілька родин переселенців. Робота на фермі для них каже Андрій є.
Джерело: Суспільне Чернігів
