Зараз в Україні майже немає повністю безпечних територій, а життя на прикордонні – це вже зовсім окрема історія.
Між тим, люди на цих територіях не просто живуть, а ще й працюють.
Пише cheline.com.ua
Героїня сьогоднішньої розповіді Анастасія Голуб, помічниця лісничого філії Городнянське лісове господарство ДП «Ліси України», розповіла про особливості роботи в нинішній час.
Анастасіє, як воно, жити і працювати за п’ять кілометрів до кордону?
Слава Богу, в наше село ще прильотів не було. Але через те, що ми дуже близько до Сеньківки, нам часто дуже чутно, як відбуваються обстріли. Останнім часом вони взагалі дуже почастішали. Є таке село Гасичівка, то його буквально недавно обстріляли, а в нас там ліс неподалік і я там часто буваю. У лісі не так страшно, як чути якісь обстріли. Хоча в лісі не дуже розумієш, із якого саме боку це відбувається, бо від дерев іде відлуння.
Як довго ви взагалі працюєте та як складається ваша кар’єра?
Працюю з кінця 2020 року. Починала як старший майстер лісу, а нині я – вже помічник лісничого, тобто отримала підвищення. Я й почала свою кар’єру з виробництва, щоб бачити на власні очі, як усе відбувається: як ліс росте, як за ним доглядають, як заготовляють деревину.
Паралельно з роботою я навчаюся, наразі здобуваю ступінь магістра лісового господарства в «Чернігівській політехніці».
Нині ситуація така, що в нас мало людей, то я ще й старшим майстром електронного обліку деревини працюю.
Про роботу в лісі ви з дитинства мріяли чи так просто склалося?
У моїй родині ніхто не був лісником, так просто склалося. Я навчалася в маленькій школі, сама я, до речі, родом із Сновщини. Тож Сновське училище було поруч. А в школі можна було навчатися тільки 9 класів. То я міркувала, що ще маленька, аби кудись далеко від дому їхати, тому пішла в училище. Щоправда, спершу думала, що буду озеленювачем, тобто ландшафтним дизайнером, але згодом зрозуміла, що це трішки не мій шлях.
А як почала працювати в лісовій галузі, то зрозуміла, що знайшла собі роботу до душі.
Раніше ми писали: Юна ніжинка Анастасія Марченко з мамою виготовляє ляльки-мотанки для ЗСУ: інтерв’ю
Чи безпечно нині ходити до лісу?
Звісно, правил ми дотримуємося і знаємо, куди можна їздити, а куди – ні. І людей попереджаємо про мінну небезпеку. І що наближатися до кордону небезпечно. У нас майже весь ліс примикає до державного кордону з білоруссю і росією. То ці частини взагалі закриті для відвідувань як для нас, так і для людей.
Трішки страх все одно є. Бо читаю новини, що, наприклад, у Новгород-Сіверському районі щось із дрона впало на машину або просто ДРГ зайшла і розстріляла цивільних.
Ситуація в лісі до широкомасштабного вторгнення і нині змінилася? Тварин побільшало чи поменшало?
Тварин точно не поменшало. Я давно не бачила настільки величезної кількості кіз. Лосі та кози вільно ходять. Вони почуваються безпечніше через те, що полювання заборонене.
Під час повномасштабного вторгнення ви кудись виїжджали чи залишалися вдома?
Нікуди не виїжджала. На роботі ми певний час були як на простої, не працювали, але недовго. Пам’ятаю, що 24 лютого ми всі прийшли на роботу о 8-й ранку. І якраз почули, як із російської та білоруської сторін стріляли «Гради», земля трусилася, а в сусідньому селі вже йшли танки. А я мала в той день відпускати машину лісу якраз із того села. Зателефонував водій тієї машини з Чернігова і запитує: «Їдемо чи не їдемо завантажуватися». А ми відповідаємо, що там уже танки стоять.
Саме через наше село кілька разів проходила техніка, але це невеликі колони. Місяць ми були в окупації, наш лісничий хліб людям у село возив, а в Городню на хлібозавод – борошно.
Побутує думка, що лісник – це більше чоловіча професія. Чи дійсно це так?
Жінкам не треба боятися йти в лісогосподарську галузь, я не відчувала проявів гендерної нерівності чи якихось утисків, отримала лише підтримку та повагу колег. Хоч і була 20-річною дівчиною без досвіду.
Доглядати за лісом – це не лише чоловіча робота.
Я і зараз щодня працюю в лісі, займаюся відпусканням, прийманням деревини. Але через те, що велика частина лісів замінована, наша господарська діяльність дуже обмежена. Через це ми не працюємо на повну потужність, як це було до повномасштабного вторгнення.
Ірина Осташко
Фото – Анастасія Голуб
