Не кожне місто має пам’ятник молодому Кобзарю. Але саме таким є ніжинський пам’ятник Тарасу Шевченку. Тут він молодий і сповнений енергії чоловік. Саме таким він був, коли двічі відвідував Ніжин у 1843 та 1846 році.
Перший візит Тараса Шевченка до Ніжина відбувся у 1843 році. Тоді він їхав, щоб створити серію малюнків-офортів «Живописна Україна». Прямував до Качанівки, де зупинився у маєтку Григорія Тарнавського. В Ніжині був недовго, можна сказати проїздом. Але в будь-якому разі не оминув центр міста і поштову станцію.
Другий візит був довшим. Був час і місто подивитись, і з людьми поспілкуватись. Сталось це в лютому 1846-го. Колишнє полкове місто Гетьманщини, де відбувалось безліч історичних подій, представляло для Шевченка особливий інтерес. В цей період він працював для Київської археографічної комісії – збирав фольклор та етнографічні матеріали.
В подорожі поета супроводжував знайомий Олександр Афанасьєв-Чужбинський. Той, у свій час, навчався у Ніжинській гімназії вищих наук і добре знав місто. Обоє мандрівників зупинились у самому центрі – в готелі «Не минай». Там були не лише комфортні номери, але й власна кухня з кондитерською. Готові страви, тістечка та кава славились як принада для гостей міста.
Фото: Олександр Афанасьєв-Чужбинський, випускник Ніжинської гімназії Безбородька та приятель Шевченка
«Не оминув» це місце і Шевченко: зупинився в одному з номерів на 2 поверсі. «Не минай» – значить, не проїжджай або не проходь мимо! Хитра назва! Втім, треба й те сказати, що для повітового міста і цей готель гарний: номери пристойні, хоча меблі не зовсім зручні, а страви досить смачні» – згадував він пізніше.
Фото: Будівля колишнього готелю «Не минай», де колись зупинявся Т. Шевченко. Зараз тут стоматологічна поліклініка. Але кав’ярні довкола продовжують традиції кондитерської «Не минай»
Приїзд відомого художника та поета облетіла Ніжин. Почались дружні візити. Приходило багато студентів, серед яких був Микола Гербель, майбутній перекладач поезій Шевченка. На згадку про зустріч він написав в альбом студента кілька рядків зі свого вірша «Гоголю». Шевченко і Гоголь не були знайомі особисто, але мали чимало спільних друзів, зокрема, серед випускників Ніжинської гімназії. Ще в Академії, захоплюючись твором Гоголя, художник створив одну з перших ілюстрації до повісті «Тарас Бульба».
Фото: «Зустріч Тараса Бульби з синами». Ілюстрація Тараса Шевченка до повісті Гоголя, 1842 рік
Попри успіх віршів, Шевченко вважав себе більше художником, ніж поетом. Будучи в Ніжині, він не міг оминути картину галерею Ніжинського ліцею. Якраз за рік до того, Кушелєв-Безбородько подарував йому колекцію з 175 картин. Це була дивовижна збірка італійського та європейського живопису епохи Відродження та бароко.
Міська легенда розповідає про ще одну витівку Шевченка. У міське дворянське зібрання той прийшов по-домашньому, з оксамитовою шапочкою на голові. У ХІХ столітті подібні оксамитові шапочки були частиною домашнього гардеробу шляхтичів, на рівні зі зручним халатом. Ймовірно, Тарас Григорович йшов прямо з готелю через вулицю. Через цей епатажний образ його навіть не пускали у зібрання.
Ось як про це згадував Афанасьєв-Чужбинський: «У четвер ми пішли у Дворянське зібрання. Тут сталася невеличка пригода. Хтось з начальствующих осіб не хотів було впустити Шевченка на тій підставі, що останній був у оксамитовій шапочці, але цьому педантичному мужеві пояснили, що Тарас Григорович, хоч би в якому був вбранні, робив честь своєю присутністю. Поет дуже сміявся з цієї пригоди».
Шевченка радо приймали також у будинку ніжинського поліцмейстера Кржисевича. Його дружина, уроджена Марія Задорожня, була племінницею Григорія Тарнавського. Познайомився з нею поет ще раніше у Качанівці. Жінка мала репутацію вибагливої першої дами міста. Але з радістю прийняла давніх знайомих.
Фото: Портрет Марії Кржисевич, уроджена Задорожня. Ніжинська знайома Тараса Шевченка
Ще один цікавий випадок трапився з Шевченком у Ніжині через його звичку нікому не відмовляти. Якийсь юнкер звернувся по допомогу, начебто програв казенні гроші і через це може мати великі неприємності. Просив 5 карбованців. Але подивившись з якою жадібністю нужденний юнкер налягає на ром поданий в номер до чаю, поет зменшив пожертву до трьох. Це були його останні гроші. Згодом позичав кошти в друзів. Попри поради берегти фінанси, казав:
— Я й сам знаю, та нехай лучче тричі одурять мене, а все-таки учетверте подам тому, хто справді не бачив, може, шматка хліба.
Попри різні історії, що трапились з ним, Кобзар зберіг добрі спогади про Ніжин. Він згадає це місто у своїх повістях «Музикант», «Капітанша», «Близнюки». В останній є згадки про білу хатинку «з садком і квітником, як раз проти грецького кладовища», «кондитерську Неминая», річку Остер.
Останній візит Шевченка до Ніжина був вже посмертний. Сталось це, коли труну з його тілом перевозили з Петербургу до останнього спочинку в Каневі. Ніжинці зустріли поховальну процесію біля застави вздовж Московської вулиці. В натовпі були ремісники з цеховими корогвами, вчителі, студенти ліцею та гімназисти. В Преображенській церкві відслужили панахиду. Потім процесія продовжила свій шлях Київською вулицею. Через багато років ця вулиця отримає назву на честь поета.
За звичаєм, що пішов від радянських часів, Шевченка прийнято зображувати в образі похмурого діда. Але таким він постав в останні роки після заслання. Цей образ максимально далекий від нього справжнього. Найбільших здобутків він досяг ще з молодості і, безсумнівно, встиг би зробити більше, якби не був засланий у солдатчину.
Саме цим і цінний ніжинський пам’ятник, який нагадує про живого Шевченка. Який тільки написав «Кобзар». Який вивчав старовину і рідну країну з олівцем та альбомом у руках.
Фото: Пам’ятник Тарасу Шевченку у Ніжині. Скульптор Олександр Скобліков
