Війна вплинула на людей по-різному: хтось пішов добровольцем до ЗСУ, хтось активно донатить на армію, а хтось став волонтером та докладає чималих зусиль до перемоги України.
Журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з волонтеркою Тетяною Косач, яка розповіла нам свій шлях цієї нелегкої праці, про те, як за прикладом Тетяни, церква долучилася до волонтерства в промислових масштабах читайте у матеріалі.
— Розкажіть про себе?
— Народилася я в Броварах, жили з родиною тут все моє дитинство. Пізніше батьки переїхали з Ніжинщини у пошуках кращої долі для своїх майбутніх дітей. Після закінчення школи вступила до Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, працювала паралельно в контакт-центрі, де й познайомилася з чоловіком. Після закінчення магістратури вирішили полетіти до Ізраїлю, де прожили три з половиною роки, але у 2022-му повернулися додому.
Фото: Тетяна з чоловіком Денисом та маленьким Анатолієм
— Ви повернулися до України з-за кордону, яка на те була причина?
Повернулися, бо хотіли бути вдома, у своїй країні. Купили квитки на червень. Я планувала стати навідником артилерії, чоловік хотів в сапери (це єдине, на що він спроможний, через зір), але плани змінилися… 27-го травня я дізналася, що вагітна, а 28-го, що загинув тато.
Через ризик викидню ми лишилися ще на три місяці в Ізраїлі для стабілізації мого психоемоційного стану, бо я не вставала з ліжка. Як ви розумієте артилеристом я не стала, бо стала мамою нового Українця. Чоловіка через зір взагалі нікуди не захотіли брати, вирішили займатися тим, чим можемо – волонтерством.
Фото: Родина Тетяни
— Ви займаєтесь активною волонтерською діяльністю у різних напрямках, чи є люди, котрі вам допомагають у цьому? Чи ви справляєтесь самостійно?
— Якби не матеріальна підтримка з боку моєї сім'ї та друзів, не впевнена що мала б змогу займатися, перший час із заощаджень робили все, але гроші закінчилися.
— Ви маєте маленьку дитину, що для вас означає материнство в умовах війни?
— Бути мамою в умовах війни – це віра у наших військових, у те, що у нас є майбутнє.
— Які уроки ви засвоїли за час повномасштабного вторгнення?
— Що ми маємо бути об'єднаними, і тоді ми непереможні.
— Як ви справляєтесь зі стресом та напруженістю?
— Волонтерство. Є відчуття, що ти чимось корисний, а коли надсилають фотозвіти або смс-повідомлення, що було смачно та їм допомогло те, що надіслали – мене переповнює щастя.
— Можливо, вам зустрічалися перешкоди на вашому шляху, якщо так, розкажіть про це, як ви впоралися?
— Єдина перешкода – це розчарування в людях, які вважають, що їх війна не стосується і нічого не роблять. Дякувати Богу таких мало, але вони є...
— Чи отримуєте ви подяку за свою працю?
— Так, звісно. Отримувала від військових тубуси від боєприпасів, пляшку вина і келих до нього, шеврон. Якщо надсилають щось їстівне, то автоматично їде назад (авт. – посміхається). Також хлопці просили в інших волонтерів підгузки, пюрешки, кашки та іграшки для сина. Інколи з іншими волонтерами обмінюємося тим, що робимо. Якщо військові приїжджають особисто, то привозять смаколики майже завжди.
Фото: Хлопці отримали пакунки Тетяни й передають вітання
— Як ви впливаєте на своє оточення, чи мотивуєте і надихаєте інших до волонтерської діяльності та підтримки?
— Багато знайомих почали робити випічку, окопні свічки, розпалювачі, в'язати шкарпетки, збирати гуманітарну допомогу, ділитися продуктами. Одна Церква, у яку я ходила раніше, на прикладі моєї родини пече та робить енергетичні смаколики в промислових масштабах, а ще віддали продукцію, яка в них роками стояла (ще з часів COVID-19). Організовували людей, які потроху щось робили для ярмарків. Знайомі почали донатити, бо раніше не мали перевірених волонтерів.
— Можливо, ви хотіли б щось сказати нашим читачам?
— Немає маленької допомоги і донату. Ваші 10 гривень у зборі можуть врятувати життя. Ваші дії в тилу, підтримка на фронті – усе має значення. Давайте об'єднуватися, як на початку війни, пам’ятайте у нас один ворог і це росія.
Раніше ми писали: Війна показала, хто є хто насправді. Дехто, користуючись нагодою, дбає лише про власну кишеню, але є люди, які, не маючи достатку, намагаються бути корисними своїй країні та захисникам. Серед них – багатодітна родина Ковшут з Ніжина. Живуть вони дуже скромно, рахують кожну копійчину. Фінансово підтримувати хлопців на передовій не в змозі, проте "мають руки" і бажання допомагати. Тому і знайшли свою “нішу” у волонтерській роботі.
