Війна показала, хто є хто насправді. Дехто, користуючись нагодою, дбає лише про власну кишеню, але є люди, які, не маючи достатку, намагаються бути корисними своїй країні та захисникам. Серед них – багатодітна родина Ковшут з Ніжина. Живуть вони дуже скромно, рахують кожну копійчину. Фінансово підтримувати хлопців на передовій не в змозі, проте "мають руки" і бажання допомагати. Тому і знайшли свою “нішу” у волонтерській роботі, — пише Nizhyn Post.
Ми побували в гостях у вказаної родини. За хвірткою непоказної хатини на вул. Фурманській (колишня Володарська) журналіста зустріла привітна господиня Тетяна Петрівна. На подвір’ї заливається пес Бім. Чому Бім? Бо має біло-чорне забарвлення. Як у відомій повісті. Його, каже пані Тетяна, донечки взяли у місцевих зооволонтерів на ринку, що роздають безпритульних тварин. За пів року пес підріс і став надійним другом та охоронником.
Фото: Пес Бім. Автор: родина Ковшут
Дружня родина з семи чоловік має у власності пів будинку, які дісталися від батьків пані Тетяни. Загальна площа складає 36 квадратних метрів, житлова – 26. На цих двох десятках квадратів є все необхідне, крім санвузла. Так, інтер’єр надто скромний; так, кухня плавно переходить у спальню; так, у дитячій кімнаті ледь-ледь помістилося двоярусне ліжко, подароване волонтерами (окрема подяка керівнику ГО “Час для нас” Ганні Б’янці)…
Все це так, але у хатині тепло, бо топилася піч, і затишно. У кожного є хай маленький, але свій куточок. Дітям є де зробити уроки і побавитися в іграшки.
Під час візиту журналіста разом з мамою вдома перебували найменші: 10-річна Карина, 6-річна Поліна та 3-річний Святославчик. Дві старші донечки – 15-річна Аліна та 13-річна Марина – поїхали до бабусі в село на Ніжинщину. У дівчат саме були весняні канікули, а бабусі у господарстві не завадять зайві руки.
Дітки спокійні, виховані, веселі. Щиро радіють гостю і смаколикам. У розмову мами з чужою людиною не втручаються. Якщо щось потрібно, Святославчик шепоче матусі на вушко. Мама усміхається: “У нас в роду були тільки дівчатка. І от, нарешті, дочекалися синочка – Святославчика. Тепер він, як цар серед дівчат. Всі його любять і пестують”.
На жаль, дитсадочок, який свого часу відвідували старші діти, наразі зачинений, а інші розташовані далекувато. Тому малий поки що перебуває з мамою вдома. Дівчатка навчаються в третій гімназії. Раніше пані Тетяна була техпрацівником в одному з навчальних закладів Ніжина, зараз – у декреті; тато Василь Миколайович їздив на роботу до Києва. Був дорожнім працівником. Згодом його посаду скоротили. Зараз підробляє в Ніжині.
Пані Тетяна з жахом згадує початок повномасштабного вторгнення: “Чоловік був у Києві на роботі. Десь о 5-й годині ранку телефонує мені в село, куди я приїхала з наймолодшими Полінкою та Святиком. Питає: “Ти спиш? Нічого не знаєш? Війна!” У мене серце тьохнуло: вдома ж залишилися старші дівчатка! Чоловік встиг дістатися до Ніжина першою ж електричкою, але той момент – від його дзвінка і до приїзду додому – я запам’ятаю назавжди. Це був проміжок часу довжиною у пів життя – коли дівчатка плакали в слухавку: “Мамо, коли ви приїдете? Нам дуже страшно…”.
Як з’явилася ідея допомагати військовим?
Позаминулого року волонтерка Ганна Б’янка влаштувала цікаві заняття для дітей з багатодітних сімей та дітей з інвалідністю. Туди запросили і маленьких Ковшут.
Старша донечка Аліна прийшла додому і повідомила: “Мамо, там волонтери розпускають старі речі на маскувальні сітки, давай і ми чимось допоможемо!”
Спочатку у команді Катерини Удовик пані Тетяна разом з іншими кроїла шапки для захисників. Але ближче до осені Ковшути долучилися до іншої волонтерської групи. Тоді зайвих рук потребувала “Зграя вовченят”, яка готує смаколики та сухі борщі та супи для захисників. Волонтерка Наталія Забіла попросила родину Ковшут перемити та почистити кілька мішків моркви. Багатодітна сім’я сумлінно виконала завдання.
“Миємо, чистимо, сушимо. Готову моркву складаємо в ящики. І так – по 8-10 мішків на тиждень. Потім волонтери забирають чищену моркву і привозять чергову партію нечищеної… Чистимо ми з чоловіком і старші дівчатка. Молодші допомагають переносити і складати. Таким чином, діти відчувають, що разом з нами, батьками, роблять добру справу. Крім того, коли трапляється вільний час, старші дівчатка ходять до “Зграї вовченят” фасувати продукцію. Всі діти чітко знають, що наша родина працює на Перемогу!” – зазначає багатодітна мама.
Попри невеликий дохід та скромне житло родина Ковшут ніколи не скиглить. Так, вони самі залюбки приймають допомогу від волонтерок Ганни Б’янки, Наталі Забіли і безмежно вдячні їм за увагу та повагу до їхньої родини. Бо тільки одних дров на зиму потрібно дві машини, а це чималі гроші. На новорічні свята діти отримують солодкі подарунки від міської ради. Кілька років тому багатодітній родині подарували пральну машинку. Звісно, дуже хотілося б розширити житло, але такої можливості у Ковшут немає. А випрошувати у держави вони не звикли. Радіють тому, що дають.
“Я завжди хотіла велику та дружну сім’ю. Тому ні про що не шкодую. Трапляється, душу обійме туга. Тоді сяду собі, тихенько поплачу, щоб ніхто не бачив. А потім беру себе в руки і – до роботи. Велика родина вимагає чимало часу і зусиль, а ще – морква. Вона сама себе не почистить!” — жартує пані Тетяна.
Щиро дякуємо родині Ковшут за скромний внесок у спільну благородну справу і за подарований під час спілкування позитив. Ви – неймовірні!
Автор: журналіст Nizhyn Post Валентина Савчук
Фото автора і з сімейного альбому родини Ковшут
Джерело: Nizhyn Post
