Ніжин відомий своїми пам’ятками, зокрема, церквами. В центрі міста їх зберіглось чимало. Проте, їх могло бути набагато більше. Серед ансамблю храмів бракує Успенської церкви. В свій час вона була однією з найбільших і гарніших ніжинських церков. Ця церква була пов’язана з багатьма відомими ніжинцями та гостями міста. Але на згадку від неї лишилась тільки назва вулиці.
Храми Ніжина не лише культові споруди, але і своєрідна машина часу. Кожна церква пам’ять про конкретну епоху з її архітектурним стилем. До того ж кожна присвячена окремому святу, яке відповідало не лише календарю, але й циклу тогочасного життя. Так, Успіння Пресвятої Богородиці, яке святкували 15 серпня, вважалось межею між літом та осінню.
Фото: Панорама Ніжина початку ХІХ століття. Успенська церква з дзвіницею – крайні ліворуч
І дійсно, саме в середині серпня ночі ставали холодніше, а дні коротше. До цього часу намагались закінчити збір врожаю. Успіння вважалось останнім днем літа, тож на вечір було прийнято вперше «здувати вогонь»– запалювати лучину або свічку. Також від цього дня починали заготовляти припаси на зиму. Останні теплі дні вже оманливі, а сувора негода вже не за горами.
Тож не дивно, що один з ніжинських храмів був присвячений саме святу Успіння. Його спорудження якраз завершувало перелік церков, присвячених подіям щорічних християнських свят. Місто вже мало власні Троїцьку, Вознесенську та Введенську церкви, лишалось побудувати ще Успенську та Покровську. Разом з церквами на честь святих вони створювали архітектурний ансамбль Старого міста.
Фото: Успенська церква на поштовій листівці. Початок ХХ століття
Ніжинська Успенська церква була побудована у 1761 році, замість дерев’яної попередниці. Вона була задумана як один з головних храмів міста, тож і оздоблення було відповідне. Міські старожили стверджували, що розписи цієї церкви були величнішими, ніж у Миколаївському соборі, а сама будівля перевершувала комплекс Благовіщенського монастиря. Вона включала два приміщення – холодної та теплої церкви.
Поруч, з західного боку від церкви мала стояти дзвіниця. За традиціями українських барокових храмів дзвіниця мала бути побудована окремо. Вона виконувала не лише релігійні функції, але й була важливим спостережним пунктом – на випадок оборони або пожеж. Куполи храму мали бронзове покриття. З часом воно могло «зеленіти». Саме від цієї особливості старовинних храмів походить сучасна традиція фарбувати церковні бані зеленою фарбою, що має нагадувати колір зеленої бронзи.
Фото: Панорама Ніжина початку ХХ століття. Успенська церква – на знімку ліворуч
Успенська церква, від початку споруджена в традиціях пізнього козацького бароко, зазнавала і перебудов. В ХІХ столітті її перебудовували під впливом класицизму. Тоді ж дзвіниця була прибудована впритул до церкви. За імперських часів так калічилось багато оригінальних пам’яток, щоб відповідати схваленим «канонам». Інакші, на вигляд, українські церкви могли сіяти крамольні думки серед спостережливих мандрівників та місцевих. Зокрема, нагадувати про самостійність часів Гетьманщини.
Попри це, Успенська церква була центром духовного і культурного життя тогочасного Ніжина. Її бачили всі, хто подорожував через місцеву поштову станції. Бачили її і Гоголь, і Шевченко.
Фото: Леонід Глібов – український письменник та байкар
Під стінами Успенської церкви ніжинський ліцеїст Леонід Глібов познайомився зі своєю першою дружиною – Параскевою Бордонос. Вона була донькою протоієрея цієї ж церкви Федора Бордоноса, в будинку якого він знімав квартиру під час навчання. Дівчина стала натхненням для молодого байкаря. Але, на жаль, сімейне життя в подружжя виявилось складним.
Параска Глібова бажала насиченого світського життя, а її чоловік хотів спокійного домашнього затишку. Смерть 7-річної доньки Ліди ще більше віддалила подружжя одне від одного. Параску захопив товариський та блискучий друг чоловіка Пантелеймон Куліш, з яким почалось романтичне листування.
Леонід Глібов дав своїй дружині вибір, і та обрала Куліша. Але Панько як швидко захоплювався, так само і розчаровувався – справжній класик романтизму у всій красі. Тож Параска Глібова залишилась з чоловіком.
Фото: Будинок Федора Бурдоноса, настоятеля Успенської церкви в Ніжині, де мешкав також і Леонід Глібов. Зараз це на розі вулиць Міщанської та Тупого провулка – поруч з будинком колишньої Ніжинської міської думи
Коли Глібова позбавили викладати за участь у таємних товариствах, подружжя подалось до Ніжина, де їх підтримували батьки дружини. Саме тут, через хворобу, Параска і померла. Сталось це 4 листопада 1867 року…
Але Успенська церква була свідком не лише таких життєвих драм, але й багатьох хрещень. Так саме в цьому храмі тесть Глібова охрестив сина чиновника Ніжинської поштової станції. В майбутньому цей хлопчик став відомим художником, автором багатьох картин. Звали його Микола Самокиш. І вперше це ім’я прозвучало саме під склепіннями ніжинського храму.
Фото: Український художник Микола Самокиш. Він був охрещений в Успенській церкві
Ця церква могла зберегтись до нашого часу, якби за її руйнування не взялись новітні варвари. В розпал Голодомору російські комуністи почали кампанію зі знищення історичних пам’яток. Серед перших мішенню стали старовинні церкви. При підтримці місцевих геростратів Успенська церква і дзвіниця були підірвані влітку 1934 року. Однак її мурування були настільки міцні, що ще понад 20 років руїни залишались на тому ж місці. У 1959 році рештки будівлі були остаточно розвалені танком. За деякий час на тому місці з’явилась ще одна адміністративна будівля.
Фото: Успенська церква – єдине відоме фото
Так зникла одна з кращих церков, що була свідком двох століть в історії міста.
Як раніше писав MYNIZHYN, серед всіх міст Чернігівщини саме Ніжин зберіг найбільше пам’яток в стилі козацького бароко. Це особливий стиль, який поєднав європейське бароко і місцеві традиції. Але чому бароко стало козацьким? Чим саме бароко вплинуло на нього і разом з ним на сучасне суспільство?
