Традиційні українські воскові вінки – це справжній витвір мистецтва, що поєднує красу, символіку та багатовікову історію. Колись вони були невід’ємною частиною весільного обряду, підкреслюючи чистоту та урочистість моменту, а сьогодні стають унікальними декоративними елементами, що символізують зв’язок із національними традиціями.
Любов Потапенко, відома майстриня, яка вже багато років займається відродженням цього мистецтва, створює воскові вінки, зберігаючи давні техніки. Її роботи зачаровують деталями, ніжністю кольорів і глибоким символізмом.
Майстриня з Чернігова, у 1984 р. закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. Гоголя.
MYNIZHYN поспілкувався з пані Любов’ю, щоб дізнатися більше про секрети її майстерності, особливості виготовлення воскових вінків та їхнє значення у сучасному світі.
На фото: Любов Потапенко. Фото з архіву
- Пані Любове, як і коли Ви почали займатися виготовленням воскових вінків? Що надихнуло Вас на відродження цього ремесла?
– Ці віночки мене вабили завжди, переносячи в дитинство. Коли в 70-х і навіть 80-х роках минулого століття наречена і дружки ходили вулицями у віночках і вишиванках і запрошували гостей – це була подія. Особливо – для дівчаток. Хотілося ті красоти роздивитися зблизька, приміряти. Іноді це вдавалося, коли доводилося бувати на весіллі у родичів. У епоху тотального дефіциту і сірості в одязі ті яскраві віночки були, як послання з романтичного минулого, з вечорів на хуторі поблизу Диканьки.
В дорослому житті мені ніколи не вистачало часу навчитися їх робити. Але мрія жила. І в 2019 році замовила собі на день народження подарунок – віночок із рідної Черкащини, який виготовила жінка 1932 року народження. Тобто вона його створила так, як це робила її мама. Мене це диво вразило і спонукало до дій.
Завдяки Інтернету нашукала давніх фото дівчат у віночках, цікавила саме традиція Чернігівщини. Так само знайшла відео майстеркласів, статті з краєзнавства, почала пробувати. Помаленьку стало виходити робити квіти, а потім навчилася правильно й акуратно сплітати. Це медитативне заняття допомагало непомітно й безболісно проживати осінньо-зимові сутінки. І черкаський віночок увесь цей час висів у моїй кімнаті й надихав. Він і досі це робить.
- Відомо, що воскові вінки мають давню історію. Чим вони відрізняються від інших видів традиційних українських прикрас?
– Варто зауважити, що насправді віночки не воскові, а парафінові. Просто названий продукт нафтопереробки українці називали білим воском, така назва й закріпилася. Коли саме українки почали робити вінки завдяки парафіну – сказати складно. Ніде поки що не зустріла такої інформації. Хоча відомо, що нафту в Україні почали видобувати наприкінці 16 – на початку 17 століття в Прикарпатті. Напевно, невдовзі навчилися й виробляти продукти з неї. Тож виходить, що віночки з паперових квітів, оброблених парафіном – культурне явище відносно недавнє, якщо порівнювати з вишивкою, гончарством, різьбленням… Але певні традиції та символіка все одно склалися.
- Які матеріали та інструменти Ви використовуєте у своїй роботі? Наскільки вони відповідають стародавнім традиціям?
– Для виготовлення своїх віночків використовую всі ті ж матеріали, які використовувалися й 150 років тому: папір, парафін, тонкий дротик, стрічки. Але, звісно, тоді всі названі речі були дещо інакшими, тож про копії говорити не можна. Це – так звані репліки. Але форми, зафіксованої на фото, дотримуюся: сім чи дев’ять головних квіток, навколо яких – квіти дрібніші, спрямовані вгору листочки, безконечник життя (у вигляді спіралі), який часто відтворюють і у вишивці, восковиці (білі бруньки з парафіну). Дехто вважає, що букетик восковиць символізує квітку стійкого деревію, а дехто вважає, що це – імітація перлів.
На фото: Зібрані фото майстринею за якими вона виготовляє традиційні українські віночки
- Чи дотримуєтеся Ви певних обрядових або технологічних правил під час виготовлення вінків?
– Чесно кажучи, не знаю жодних обрядових правил. Ніде не зустрічала… І захоплених цією справою жінок бачила тільки в Інтернеті… Технологічно, думаю, роблю все по-старому: зокрема, парафін розтоплюю в посудинці над свічкою, вручну вирізаю кожен елемент квіточки й листочки, не маю жодних технічних пристосувань. Форму кожної восковиці коригую пальцями, тому це доволі тривалий процес.
- Яке символічне значення мають елементи, що входять до складу воскового вінка?
– Головних квіток має бути непарна кількість. Принаймні, це видно на чисельних фото. Обов’язковий елемент українського вінка – це безконечник (біла спіралька) і восковиці. Якщо їх немає – то це просто вінок, без наших національних ознак.
Фото у віночках Любові Потапенко
- Чи є у Вашій роботі особливі композиції, які Ви створюєте для конкретних подій, наприклад, весіль або народних свят?
– Особливо натхненно виготовляю весільні вінки. Є в них якась магія і поезія. Навіть музика. Білі, легкі, як хмаринка, аж бринять, неповторні, в єдиному екземплярі – на добру пам’ять нащадкам.
До речі, ще 50 років тому наречені Чернігівщини вкладали свої весільні віночки (які не завжди були білими) до образу Богородиці, під скло. І там їх зберігали все життя. Було в мене кілька замовлень під конкретний костюм, у певних кольорах. Також замовляють для етнографічних виставок і різних проектів, для самодіяльності. Адже часто буває така ситуація: вишиванка, спідниця, намиста є, і взуття якесь є, а вбрання на дівочу голову – немає…
Тим часом варто пам’ятати: парафінові вінки колись дівчата носили в холодну пору року під хустку – так, щоб спереду були видні квіти. На вечорниці треба було гарно вбиратися. Це ж ніби клуб. Улітку, ясна річ, плели вінки з живих квітів, а восени і взимку – з парафінових. Років сто тому не завжди весільні атрибути були білими. Сільські дівчата любили пишні кольорові вінки.
На фото: роботи майстрині
- Як Ви вважаєте, чи популярні зараз воскові вінки серед молоді? Чи є інтерес до таких прикрас у сучасному суспільстві?
– За моїми спостереженнями, сучасна молодь не знає воскових вінків. Так сталося. Знайома з деякими жінками, які пригадують щось подібне зі свого сільського дитинства, але нечітко. І ці жінки – 60-х років народження, а 50-річні мешканки міст нічого такого вже не пригадують… Очевидно, в радянський час і нині дешеві синтетичні квіти стали доступніші. Звісно, є дівчата, які цікавляться традиціями, але їх мало.
- Чи проводите Ви майстер-класи або навчання для тих, хто хоче спробувати себе у виготовленні воскових вінків?
– Майстер-класів іще не проводила, це не так просто, а от кілька зустрічей і фото-сесій із зацікавленими людьми відбулося. За один урок вінок не виходить, хіба що можна зробити кілька квіточок і восковиць для бутоньєрки.
- Як сучасні тенденції впливають на виготовлення традиційних прикрас? Чи додаєте Ви до своїх робіт сучасні елементи?
– Ніяких сучасних елементів я не використовую, якщо не зважати на те, що папір, дротики й парафін тепер інакші, ніж були навіть пів століття тому. Хочу максимально зберегти образи тих вінків, які зафіксовані на давніх фото. Хочу, щоб не загубилися основні ознаки нашого національного вінка серед сучасних елементів, щоб ці ознаки не зникли.
- Що для Вас особисто означає створення воскових вінків? Чи бачите Ви у цьому своєрідну місію збереження національної культури?
– Створення воскових вінків – це для мене здійснення давньої мрії, ніби зустріч із дитинством і тими людьми, які колись були молодими й красивими. Це – місток, що поєднує минуле з майбутнім. Можливо, це і є моя місія – відродження забутого ремесла. Адже хтось має це робити. То чому не я?
На фото: Любов Потапенко
- Які проєкти або ідеї Ви плануєте реалізувати в майбутньому, пов’язані з відродженням традиційного мистецтва?
– Мої віночки вже живуть своїм життям у різних мистецьких і музейних проєктах у Києві, Івано-Франківську, Тернополі, Полтаві, в кількох містах Черкащини, в Чернігові. Нещодавно подарувала віночок Музею-садибі Лизогубів у Седневі. Планую зробити подібні подарунки й іншим музеям області. Можливо, якщо збереться їх чимала кількість, організую десь якусь виставку. Якщо, звісно, це буде цікаво для загалу.
- Що б Ви порадили молодим людям, які хочуть долучитися до відродження українських ремесел?
– Думаю, що в епоху нового витка технічного розвитку людства і штучного інтелекту дуже круто вміти щось робити своїми руками. Бо через пару десятиліть рукоділля буде високо цінуватися. На Заході й нині воно цінується. Зрештою – народні ремесла допомагають самоідентифікації людини. Тож доки живуть майстри – варто в них учитися. Щоб не вийшло, як у мене – шукала в Інтернеті по краплинці, а давньої майстрині так і не довелося зустріти…
Роботи Любові Потапенко об’єднують минуле і сучасність, нагадуючи про цінність національної культури та ручної праці. Майстриня не лише творить унікальні вироби, але й зберігає традиції для майбутніх поколінь, передаючи любов до української спадщини.
Раніше ми писали: Продала корову задля пензликів – інтерв'ю з майстринею Ольгою Минко
