Вікторія Лупікс з Ніжина — мати трьох дітей, яка налаштовує зв’язок для ЗСУ, брала участь в обороні Ніжинщини та операції в Курській області. Її мотивація — завжди повернутись додому до дітей. Дізнайтеся історію жінки, яка поєднує службу у ЗСУ та материнство, розповідає Суспільне Чернігів.
Вікторія Лупікс розповіла, думала про службу з 2014 року. Проте тоді її троє дітей були маленькими.
"У 2014-му загинув мій чоловік у зоні АТО і я чекала, коли підростуть мої діти, щоб можна було їх залишити. На той час в мене була мама, я їх залишила на маму і поїхала на навчання, підписала контракт і прийшла до лав Збройних Сил у відділення зв’язку".
Фото: Начальниця інформаційно-телекомунікаційного вузла Вікторія Лупікс. Джерело: Суспільне Чернігів
Фото: Вікторія Лупікс показує світлини загиблого чоловіка. Джерело: Суспільне Чернігів
За чотири роки служби Вікторія пройшла шлях від солдата до молодшого лейтенанта. Нині вона начальниця інформаційно-телекомунікаційного вузла інженерної частини Командування Сил підтримки.
"Я цим живу. Робота моя полягає в тому, щоб налаштувати зв’язок. Без зв’язку — немає управління і всі це прекрасно знають. Я налаштовую радіостанції".
Фото: Вікторія Лупікс на робочому завданні. Авторка: Вікторія Лупікс
Вікторія каже, як тільки почула вибухи 24 лютого 2022 року, одразу поїхала до своєї частини.
"Відбувалось все дуже швидко: ми ночували там, готувались до вторгнення. Ми знали, де вони (росіяни, — ред.) підходили до нас дуже близько. І ми своїми силами організовували все. Ми перепрошивали радіостанції по декілька разів, щоб на іншій хвилі ніхто не чув".
Протягом двох місяців Вікторія брала участь в операції в Курській області. Каже, іноді доводилось працювати вночі при світлі ліхтарика.
"Ми поставили ретранслятор, зробили налаштування і, щоб можна було керувати на пунктах управління, налаштували зв’язок по машинах, ІМР називається машина. Це броньована машина і там для того, щоб був зв’язок, треба між механіком і водієм внутрішній налаштувати, і в шлемофоні там зв’язок".
Фото: Вікторія Лупікс на робочому завданні. Авторка: Вікторія Лупікс
За словами Вікторії, перед кожним таким виїздом вона налаштовує себе на позитив. Її головна мотивація — повернутись додому до дітей.
"Зі мною цього разу виїздив хлопчик з мого підрозділу і запитує: «Тобі страшно?», це ми їдемо вночі на виїзд, «Тобі страшно?». А я кажу: «Сашо, мені не страшно і ти не бійся, все буде добре!» Хоча може десь там всередині й переживаєш, бо в тебе діти самі. І ти розумієш, що ти, щоб не сталось, повинен повернутись назад".
Старший син Вікторії — військовий льотчик. Ще двоє дітей неповнолітні. Жінка каже, коли у неї черговий бойовий виїзд, вони щоразу чекають на неї вдома.
"Вони як би й дорослі, але ще зовсім маленькі: 12 і 14 років. Вони хвилювались дуже, переживали, просили : «Повернись пошвидше! Приїдь до нас!» Я знаю, що вони хвилюються, але сприймають як належне.
Фото: Діти Вікторії Лупікс. Авторка: Вікторія Лупікс
Вільного часу у неї небагато, ділиться Вікторія. Та, коли він є, вона вишиває, робить гердани та доглядає за квітами.
Як повідомляв MYNIZHYN, у найважчий момент, попри стан здоров’я, він добровільно пішов захищати Україну, обравши шлях кулеметника з позивним "Комбріг". Ця історія про життя, сповнене любові, праці та боротьби, яка назавжди залишиться у серцях тих, хто знав захисника України з Ніжина Сергія Сову.
