Уявіть місто, де нічні вогні горять не лише на вулицях, а й у спеціальних місцях, що обіцяють таємні зустрічі. Деякі двері залишалися відкритими лише для обраних, а за їхніми порогами діяли суворі правила. Чи знали ви, що в Ніжині також існував будинок терпимості, що працював за всіма офіційними приписами?
Журналісти MYNIZHYN з’ясували, де саме він розташовувався і як функціонував цей заклад у XIX столітті.
У 1843 році розпочався новий етап у розвитку давньої професії. Комерційний секс офіційно став терпимим ремеслом, але його можна було здійснювати лише за суворими правилами. Саме тоді й почали з’являтися перші борделі – так звані «доми терпимості». Однією з причин такої «легалізації» було швидке поширення венеричних хвороб, що спричинило занепокоєння серед влади того часу.
Ніжинський будинок терпимості було відкрито на вулиці Дорогинській (тепер Івана Франка). У темну пору доби біля закладу завжди горів червоний ліхтар, що служив своєрідним сигналом для потенційних клієнтів про відкриття та доступність послуг. Це був один із небагатьох закладів у місті, де здійснювалася комерційна діяльність такого характеру, що відповідало нормам того часу. Заклад очолювала шанована пані німецького походження.
Усі працівниці були обов’язково зареєстровані в місцевій поліції, що гарантувало певний контроль за їхньою діяльністю, а також проходили регулярний медичний огляд у місцевій лікарні. Це дозволяло знизити ризики поширення венеричних захворювань та відповідати вимогам гігієни, встановленим для таких закладів. Саме завдяки цьому була забезпечена певна легітимність і безпека для відвідувачів і працівників будинку.
Основними клієнтами цього закладу були солдати, міщани, але траплялися й випадки, коли на гостину заходили чиновники та представники вищих верств суспільства. Вони шукали у цьому місці не лише задоволення своїх потреб, а й певний рівень анонімності, який дозволяв їм залишатися непоміченими.
Фото - Правила спостереження за жінками, що надають особливі послуги. Джерело: artefact.org.ua
Взагалі варто зазначити, що організація таких закладів була суворо регламентована. Керувати ними могла тільки жінка віком від 30 до 60 років. У дівчат забирали паспорти і замість них видавали «жовтий квиток» – документ, в якому зазначали ім’я та прізвище, рід занять, вклеювали фотографію, а також була окрема графа для відміток лікарів щодо стану здоров’я. Часто в борделях забороняли продавати міцні алкогольні напої, хоча цього припису дотримувалися не завжди.
Інше правило полягало в тому, що будинок терпимості мав бути розташований на відстані не менше 300 кроків від церков, навчальних закладів і судових установ.
Такий жорсткий контроль над цією діяльністю був необхідний не лише для боротьби з поширенням хвороб, але й для забезпечення хоча б мінімального порядку в такій специфічній сфері. У той час ця діяльність була сприйнята як неприємна необхідність, але вона стала частиною соціальної структури того часу.
Проституція поза межами борделів була заборонена. Однак бажаючих займатися цією діяльністю нелегально в ті часи було чимало. Дівчата змушені були виявляти винахідливість, щоб знайти клієнтів. Вони використовували різноманітні засоби, зокрема мали свої методи обережно привертати увагу потенційних клієнтів. Це могло бути через неформальні знайомства, деякі навіть використовували вулиці або інші публічні місця, щоб запропонувати свої послуги.
Фото - Вигляд будинку "терпимості". Джерело: artefact.org.ua
Система обмежень і заборон не змогла повністю припинити існування цієї діяльності, адже попит на такі послуги залишався стабільним, а отже, й число тих, хто шукав спосіб заробітку в цій сфері. У зв’язку з цим з’являлися різні нелегальні схеми та мережі, що переховувалися від правоохоронців, але все одно діяли в рамках цієї специфічної діяльності.
У Ніжині, за переказами місцевих жителів, нелегальні зустрічі могли відбуватися в єврейському готелі на Покровській вулиці (Базарній). Цей заклад, розташований у жвавій частині міста, ймовірно, став місцем, де подібні послуги пропонувалися в обхід офіційних заборон. Готель слугував зручним прихистком як для приїжджих гостей, так і для місцевих, які шукали розваг далеко від сторонніх очей. Завдяки відносно закритій атмосфері та можливості домовитися про зустрічі без зайвого розголосу, він міг бути популярним місцем для тих, хто прагнув уникнути уваги міської влади та поліції.
Після революції 1917 року будинки терпимості перейшли в тінь, оскільки нова влада взяла курс на боротьбу з комерційним сексом як явищем, що суперечило радянським ідеалам. Проституція офіційно оголосилася пережитком буржуазного суспільства, а жінок, які займалися цією діяльністю, почали вважати жертвами експлуатації, яких слід перевиховати.
Борделі закривали, їхніх власниць переслідували, а самих жінок часто примусово направляли на «перевиховання» – відправляли на фабрики, заводи або в комуну. Проте це не означало, що проституція зникла. Вона просто змінила свої форми: замість легальних будинків терпимості з’явилися підпільні місця зустрічей, деякі жінки знаходили клієнтів на вокзалах, у готелях та навіть у лазнях.
Сьогодні будинки терпимості залишилися лише в історії, проте їх існування свідчить про складність соціальних відносин минулого.
Жорсткі правила, контроль влади та суспільні упередження не змогли викорінити цю діяльність, яка змінювала свої форми відповідно до часу. Ніжин, як і багато інших міст, мав свою «темну» сторінку, що приховувала не лише гріх, а й певний порядок, встановлений самою системою.
Раніше ми писали: Ніжин добра сторона: в ньому пиття без краю, і наливок, і вина, лиш води немає!
