Діана Насібова: маленька ніжинка, яка творить великі справи з малого віку.
Волонтерство — справа серця. Особливо вражає, коли добро починається з дитячих рук. Діана Насібова, юна мешканка Ніжина, доводить це своїм прикладом.
З 10 років вона активно допомагає Збройним силам України: власноруч виготовляє патріотичні браслети й брелоки з бісеру, продає їх і всі кошти передає на потреби фронту. За два роки її добрих справ вдалося зібрати понад два мільйони гривень.
Гроші Діана передає через місцеву церкву, де отець Сергій — військовий капелан — регулярно доправляє допомогу на передову. Вона не просто працює — вона звітує, веде соціальні мережі, де показує кожен свій крок.
Крім допомоги військовим, дівчинка піклується й про безпритульних тварин.
Її вже відзначили на національному рівні: Діана отримала Знак народної пошани та стала лауреаткою премії за захист тварин.
Та попри все це, вона залишається скромною школяркою, яка мріє про перемогу, мир і щасливе дитинство для всіх дітей України.
На фото Діана Насібова. Фото з архіву дівчинки
Журналісти MYNIZHYN поспілкувались з юною волонтеркою стосовно її діяльності.
- Коли вперше ти відчула, що хочеш — чи, можливо, маєш — допомагати іншим?
- Я змалечку допомогла тваринам, і коли почалося повномасштабне вторгнення, ми виїхали з Ніжина та поїхали до Львова, а коли повернулися, я вийшла на ринок та прилаштовувала тварин. Побачила дівчину, яка продавала свої вироби, та 20 відсотків від продажу віддавала на ЗСУ. Тоді я зрозуміла, що можу так само допомагати та рятувати життя.
- Твоя діяльність не про «разову акцію», а про щоденну відданість. Як формується така внутрішня дисципліна у дівчини твого віку?
- Навіть не знаю, у моєму випадку я дуже не збалансована дитина, часом змінюються інтереси, але є одне незмінне — те, що я кожні вихідні виходжу на ринок і збираю кошти. Це напевно тому, що є уявлення про те, що є люди, які готові віддати найцінніше за майбутнє дітей та нашої школи.
- Волонтерство часто змінює людину зсередини. Яку Діану ти пам’ятаєш до цієї дороги — і яку бачиш тепер?
- Без волонтерства я себе напевно не памʼятаю, бо ще коли була дуже маленька, мама брала мене з собою на ринок прилаштовувати тваринок. З часом я почала сама рятувати і віддавати у родини тварин, але відносилась до цього дуже відповідально. А потім моя сфера волонтерської діяльності змінилась, і я почала допомагати військовим. Зараз бачу себе більш організованою, особливо після проходження вишколу.
- У який момент ти усвідомила: "Я — частина змін"? І як це відчуття впливає на твоє ставлення до себе та світу?
- Напевно, це сталося на початку війни. Спочатку було страшно, не розуміла, що робити, але коли приїхала додому через місяць, то зрозуміла, що треба брати себе в руки і наближати перемогу усіма своїми силами! Зараз розумію, що з часом усі розслабились, але не опускаються руки з думкою про те, яку вже величезну ціну ми заплатили за наше майбутнє.
- Чи доводилося чути скепсис чи упередження: "Навіщо тобі це, ти ще дитина"? Як ти на це реагуєш?
- Так, доводилося, але зазвичай це кажуть люди, які самі нічого не роблять. Тому не зважаю на це уваги, бо треба завжди залишатися при своїй думці.
- Допомога, яку ти надаєш військовим, це тільки матеріальне — чи, можливо, щось глибше?
- Зазвичай це матеріально, але ще завжди, як є змога, збираю посилки з смаколиками, які підіймають їм настрій. А ще іноді записувала їм вірші та відправляла — це покращувало настрій.
- Що тебе найбільше вражає або болить під час зустрічей, зборів?
- Якщо ви мали на увазі про зустріч з військовими, болить серце, бо хтось вже не повернувся…
- Ніжин — місто, яке ти добре знаєш. Як ти відчуваєш — чи змінилося воно за роки війни? Чи стало в ньому більше світла чи більше тіні?
- Не знаю, як правильно сказати. Всі забули, що йде війна. Дуже мало донатів. Раніше збір на 200 тисяч ми могли закрити його за пʼять днів, а зараз збори стоять. Збір, який зараз йде на 50 тисяч, а ми його не можемо закрити за тиждень.
- Ти водночас — підліток і людина великого внутрішнього ресурсу. Як знаходиш баланс між простим людським бажанням жити своїм віком і обов’язком, який несеш?
- Я, як і всі підлітки, вчуся, займаюся своїми хобі, але не забуваю про свій обовʼязок. Вечорами плету, по вихідних виходжу на ринок, тому живу майже звичайне життя кожного підлітка, але роблю речі, які іноді навіть не роблять дорослі. Але усвідомлюю те, що це наближає нашу перемогу.
- Чи вмієш ти «вимикатися» — відпочивати, дихати, бути просто Діаною, а не лише волонтеркою?
- Так, часто у будні дні у школі я так і роблю, переймаюся за кожен збір, але розумію, що іноді треба відпочивати. Але не можу, бо розумію, що військові, які на передку, не мають часу відпочивати, тож я ставлю себе на їхнє місце. Відпочиваю, коли хворію, бо ті речі, які робить кожен волонтер, вродливі та рятують життя.
- Яку країну ти хочеш збудувати — і яку роль у цій країні бачиш для себе?
- Хочу вільну країну, де весь народ буде обʼєднаний, як ніколи, а себе бачу звичайною людиною, яка робить усе для того, щоб наша країна була вільною.
- Якщо б ти могла звернутися до всіх українців зараз — коротко і щиро — що б ти сказала?
- Напевно, я б сказала так: я розумію, що кожен хоче спокійно жити своїм життям, більшість так і роблять, але треба памʼятати, якою ціною куплене те спокійне життя, тому треба триматись пліч-о-пліч. Тому донатимо, змінюєм країну на краще та памʼятаємо про тих, хто захищає нас та про тих, кого вже не повернути.
Фото з Архіву Діани Насібової
Раніше ми писали: У Ніжині підприємці підтримали ВПО, людей похилого віку та осіб з інвалідністю великодніми смаколиками
