Коли ніч опускається на землю, а в повітрі пахне м’ятою та димом, починається Купальська ніч – час, коли звичаї оживають у піснях, вогнищах і рухах людських рук. Усе, що відбувається цієї ночі, має свій зміст: тут немає нічого випадкового, усе – обряд. До речі, чи знали ви, що свято називають Івана Купала або просто Купала, а символічну обрядову ляльку чи деревце – Купайло? Свято – це цілий цикл обрядів, а Купайло – його живий символ, що втілює дух природи і родючості.
Журналісти MYNIZHYN дізналися, що раніше на Ніжинщині Івана Купала святкували як комплекс обрядових дійств із вінками, вогнем, піснями та пошуками квітки папороті, що мали глибоке символічне значення. Сьогодні ці традиції відроджують на фестивалях, атракціях, щоб зберегти пам’ять про духовне коріння краю.
Свято Купала, що припадає на ніч із 23 на 24 червня, має глибоке коріння. Його обрядова система охоплює воду, вогонь, рослини та культуру спілкування молоді. Згідно з етнографічними свідченнями, найважливішим символом було Купайло – прикрашене деревце або лялька, що ставала центром святкування. У Ніжині та навколишніх селах використовували вербу чи явір, які парубки прикрашали стрічками, паперовими квітами, гільцями, а потім водили навколо них хороводи. Сам обряд встановлення Купайла часто супроводжувався співами та зверненнями до духів природи.
Окрім Купайла, важливими атрибутами свята були солом’яні опудала, які виконували роль обрядових персонажів. У деяких громадах створювали пару: Купайла і Марену – жіночий образ, пов’язаний із вологою, родючістю, материнством. Ці персонажі ставали центральними фігурами обрядового дійства, яке нагадувало театралізовану виставу з піснями, танцями, діалогами, символічними діями.
Дівчата заздалегідь готували вінки з лікарських і обрядових рослин: чебрець, пижмо, м’ята, васильки, барвінок. Згідно з етнографом Павлом Чубинським, кожна рослина несла свій зміст – очищення, захист, кохання, родючість. Ці вінки потім пускали на воду. Спостереження за рухом вінка мало ворожильне значення: якщо пливе рівно – буде щасливий шлюб, якщо крутиться – хлопець сумнівається, а як потонув – не буде шлюбу цього року. У деяких селах побутував звичай ловити вінки: хлопці запливали у воду, намагаючись зловити вінок уподобаної дівчини, що також мало символічне значення.
Парубки добували «живий вогонь» тертям – ознака очищення. Багаття розпалювали посеред галявини, і всі стрибали через нього. За віруваннями, хто перестрибне, той очиститься від усього злого. Молоді пари трималися за руки – якщо не розірвали під час стрибка, бути їм разом. У деяких селах Чернігівщини, як засвідчує М. Грушевський, палаючий факел обносили навколо оселі, худоби – для захисту. Багаття могло мати складну форму, іноді його розкладали на перехресті стежок або на місцях давніх культових дійств.
Особливим був обряд поховання або спалення Купайла. Цей елемент символізував завершення ритуального циклу. Інколи «тіло» Купайла розривали між дівчатами й хлопцями, що мало жартівливий, але глибоко обрядовий підтекст – знищення сакрального для переходу в інший стан. У деяких громадах існувала практика пускати «Купала» на воду, наче в останню путь, із піснями та оплакуванням. Цей обряд мав елементи драматичної обрядовості й був споріднений із язичницькими уявленнями про зміну циклів життя та смерті.
Обряд пошуку квітки папороті – наймістичніший елемент. Хлопці вирушали до лісу опівночі.
За народними уявленнями, папороть цвіте один раз на рік, і той, хто її знайде, матиме надзвичайні знання й щастя. У текстах етнографів згадуються численні перестороги: не обертатися, не боятися голосів, не зрадити пошук. Хоч це й було символічне дійство, воно мало глибоку ініціаційну функцію – дорослішання юнаків. Існували навіть окремі варіанти легенд, де говорилося про охоронців папороті – злих духів, вовкулаків чи русалок, які намагалися перешкодити шукачам.
Ще одним важливим елементом було збирання зілля на світанку. У Ніжині дівчата виходили до полів ще до сходу сонця. За свідченнями О. Потебні, вважалося, що саме на Купала трава має найбільшу силу. Збирали полин, звіробій, материнку, м’яту, деревій. Ці трави сушили, клали під подушки, вішали за ікони, використовували у виготовленні цілющих напоїв. Частину зілля спалювали – дим мав очистити простір. Особливо цінувався полин – як оберіг від нечистої сили, його розвішували біля вікон і дверей. Зібрані трави вважалися захистом на цілий рік.
Купальські пісні, що звучали протягом свята, були не лише музичним тлом – це вербальні заклинання. Їх структура часто включала заклики до природних сил, звернення до Купайла, побажання щастя та любові. Етнографи відзначають, що саме в купальських піснях найбільше збереглося архаїчних мовних форм.
Тексти пісень варіювалися від регіону до регіону, але мотиви кохання, розлуки, очищення й молодості були спільними. Часто пісні співалися імпровізовано, із гумористичними вставками або діалогами між дівчатами й хлопцями.
Свято Купала на Чернігівщині, зокрема в Ніжині, мало свої локальні особливості, але загальні риси відповідали загальноукраїнському обрядовому канону. Сьогодні багато елементів святкування відновлюють: у музеях, на фестивалях, у фольклорних гуртах. Але важливо пам’ятати, що це не лише атракція – це збереження колективної пам’яті, в якій живе голос предків. Реконструкції купальських дійств дають змогу сучасникам доторкнутися до глибинного змісту культури, який іде від язичницьких часів і доповнений християнськими сенсами.
Як повідомляв MYNIZHYN, коли вулиці наповнюються пахощами чебрецю, в будинках з’являються липове, осикове гілля та лепеха, а дівчата прикрашають волосся вінками з польових квітів – це означає, що настали Зелені свята. Їх ще називають Трійцею або П’ятидесятницею. Це одне з найколоритніших і найпоетичніших свят українського календарного циклу.
