До Дня митника України, який щороку відзначають 26 січня, журналісти MYNIZHYN підготували історичний матеріал про маловідому, але надзвичайно важливу сторінку минулого Ніжина. Сьогодні митна служба асоціюється з кордонами, контролем і безпекою держави, однак ще кілька століть тому Ніжин мав власну митницю, що відігравала помітну роль у торговельному та фінансовому житті Лівобережної України.
На основі історичних досліджень журналісти MYNIZHYN з’ясували, як працювала ніжинська митна контора, які податки тут стягували та чому з часом її діяльність припинилася.
Ніжинська митниця, або митна контора, була заснована у 1643 році після ухвалення сеймової конституції про створення митниць, так званих «комор». Її поява була зумовлена необхідністю впорядкувати торгівлю між Лівобережною Україною та Московією. Основним завданням митниці було стягнення кількох видів податків: евекти – за вивезення товарів з Лівобережжя до Московії, індукти – за ввезення товарів із Московії на українські землі, а також мита за транзитні товари, які лише перетинали кордон.
Найбільшого розквіту ніжинська митниця досягла у 70–80-х роках XVII століття, коли Ніжин перетворився на один із ключових центрів внутрішньої та міжнародної торгівлі. Географічне розташування міста, активна діяльність купців, регулярні ярмарки та розвинена інфраструктура сприяли зростанню товарообігу. Саме ярмаркова торгівля забезпечувала митниці найбільші прибутки – збір індукти та евекти з ніжинських ярмарків був одним із головних джерел надходжень.
На початку XVIII століття діяльність ніжинської митниці привернула увагу російської влади. У 1721 році було проведено спеціальну перевірку, яку здійснив російський чиновник В. І. Блеклов. Його завданням було з’ясувати обсяги та напрямки переміщення товарів через Ніжин.
У своєму рапорті він подав реєстр експорту й імпорту за період 1715–1720 років, зазначивши, що більш ранні дані відсутні через втрату записних книг.
У звіті Блеклов повідомляв, що мито з відкупу збирає ніжинський індуктор П. Лукін, який стягував податок у розмірі трьох копійок з одного рубля. Важливо, що чиновник окремо підкреслив відсутність скарг з боку купців на утиски чи зловживання з боку митної адміністрації. Це свідчить про відносно стабільну й упорядковану роботу митниці, яка на той час функціонувала за усталеними правилами.
Значні зміни у митній сфері відбулися у 1727 році з ухваленням «Статуту про митний суд». Новий закон передбачав розгляд торговельних спорів безпосередньо в ратушах і митницях. Такий словесний суд був покликаний оперативно вирішувати конфлікти між купцями – щодо неплатежів, псування товару, неповернення позик, невиплати заробітної плати, порушення посадових обов’язків або образ. Особливістю цього судочинства було залучення посередників – медіаторів. Якщо сторони погоджувалися на компроміс, їхні імена фіксували в судовій книзі, а справу вважали вичерпаною. Компромісний суд діяв не постійно, а скликався у складних випадках, коли інші судові інстанції не могли дійти згоди.
У 1731 році в митній системі Ніжина з’явилися нові посади – індуктові дозорці. Того ж року Сенат затвердив практику передання індукти на відкуп «охочим людям» терміном до шести років. За імператорською резолюцією ніжинському війтові П. Стерієву було надано відкуп у розмірі 20 тисяч рублів строком на шість років. Виплати мали здійснюватися по третинах року до канцелярії міністерського правління. Така система дозволяла державі гарантувати фіксовані надходження, а відкупникам – отримувати прибуток за рахунок ефективного збору податків.
Саме в цей період стався один із найгучніших митних інцидентів в історії Ніжина. Митні дозорці затримали велику партію контрабанди, яку грецькі купці намагалися переправити з Росії до Константинополя. Йшлося про десять «сороків» соболів найвищого ґатунку – надзвичайно коштовний товар. Розслідуванням займалася головна ніжинська карвасарія – установа, відповідальна за збір індукти та евекти, яку очолював екзактор.
У ході слідства з’ясувалося, що негоціанти не сплатили понад 3,6 тисячі рублів індукти. Подальше розслідування виявило, що хутро було придбане у купців Шереметових, які просили греків не розкривати походження товару на митниці. Митники дійшли висновку, що коштовні соболі могли бути викрадені з імперської казни. Товар конфіскували, індукту було стягнуто фактично як штраф, а самих купців затримали та відправили до Москви для подальшого слідства.
З 12 вересня 1751 року збір індукти й евекти в Ніжині здійснювали дозорці, фактори та прикажчики, запрошені на службу екзактором Крижанівським. Під його керівництво перейшла й головна карвасарія міста. Проте діяльність Крижанівського виявилася нетривалою – через численні скарги гетьман Кирило Розумовський розірвав із ним контракт.
Вирішальним етапом в історії ніжинської митниці стали 1753–1757 роки, коли царський уряд розпочав масштабну митну реформу. Її метою було прискорення інкорпорації Гетьманщини до складу Російської імперії. У 1754 році було ліквідовано гетьманську індукту та евекту, у 1755-му ухвалено новий Митний статут, а з 1756 року його дія поширилася і на українські землі. По периметру кордонів Лівобережжя почала діяти загальноімперська митна система.
До 1761 року митна автономія Гетьманщини остаточно припинила існування. Нова політика, централізація управління та поступова втрата Ніжином провідної ролі у зовнішній торгівлі призвели до занепаду місцевої митниці. Наприкінці XVIII століття її діяльність остаточно припинилася.
Результати дослідження показують: історія ніжинської митниці – це не лише сторінка з економічного минулого міста, а й яскраве свідчення того, як Ніжин був включений у міжнародні торговельні процеси, мав власні фінансові інституції та правові механізми.
Як повідомляв MYNIZHYN, українська хустка – не просто тканина. Вона зберігає пам’ять про дівочі літа, родинні традиції та старовинні вірування, свята і зміни поколінь. Сьогодні хустка знову стає символом жіночності, національної ідентичності та стилю.
