У селі Кучинівка, що у Сновській громаді на Чернігівщині, живе 98-річний Григорій Герасименко. За своє довге життя він пережив голодомори, розкуркулення родини та розстріл батька, Другу світову війну і непрості повоєнні роки в радянському союзі.
Згодом чоловік став свідком відновлення Незалежності України, а вже у поважному віці — і початку повномасштабної війни між росією та Україною.
Пише Челайн
Попри поважний вік, Григорій Герасименко добре пам’ятає пережите: чітко пригадує події, роки й навіть дрібні деталі. Свої спогади він зрідка ділить із гостями, які навідуються до нього, аби почути історію життя, у якій — ціле століття.
«Я народився в селі Кучинівка у 1928 році. Сім’я у нас була велика, було шестеро дітей. Я наймолодший. До того ж із нами жила мамина мама і татова мама теж жила з нами. Коли настав 33-й рік, нам було дуже важко. Нас у сім’ї було вісім душ, і не було ані картоплини, ані борошна — нічого не було, голод і вісім душ сім’ї. Батько…Косив пучки перепелиного щавлю, сушили, товкли в ступі, додавали туди листя липи і з того пекли — тоді воно називалося «липники». Мама була хорошою ткалею, якось наткала рідкого полотна, а тато зробив із нього волок, щоб ловити рибу. Ми їздили ловити рибу під Бреч, десь далеко, мені тоді було п’ять років. Почали у 34-му році щось садити, городи, вирощувати картоплю — і вижили.У 38-му році, 19 квітня, батька вночі забрали, зробили з нього «ворога народу» і розстріляли. 24 травня 1953 року я одружився. У мене народилися двоє хлопчиків-близнюків»,- Григорій Герасименко – найстарший житель села Кучинівка.
Сьогодні Григорій Герасименко мешкає сам у своїй сільській хаті, яку колись збудував власними руками. Чоловік мав дві дружини, утім обидві відійшли у засвіти. Є у нього і двоє синів, проте живуть вони далеко від батька. Та попри відстань, сини часто навідуються, привозять продукти й допомагають по господарству.
Самотні будні чоловік наповнює читанням книжок і веденням власного щоденника — у ньому залишає думки, спогади та прожиті дні.
«Багато читаю книжок, бо до мене ніхто не ходить. Ну що ж мені – сидіти, у стіну дивитися? Я вирішив читати книжки. Уже багато перечитав і зараз читаю ось цю. Он скільки книжок – майже всі прочитані. Записую, який у мене тиск. Найбільший був 210 на 100, а найменший – 80 на 40. І так усе, що зі мною відбувається, теж записую. Ось сьогодні напишу, що ви були в мене»,- Григорій Герасименко – найстарший житель села Кучинівка.
Найбільше нині чоловікові допомагає місцева соціальна працівниця Лариса. Вона навідується регулярно, підтримує у побуті та дбає, аби все необхідне було під рукою. Втім, попри поважний вік, чимало хатньої роботи Григорій Герасименко виконує сам — порається по господарству настільки, наскільки дозволяють сили.
«Чим я займаюся? Топлю грубу, топлю піч, варю їсти собі…І так живу. І хочу дочекатися Перемоги. Чекаю, коли Україна переможе. Дуже ненавиджу Путіна. Отак»,- Григорій Герасименко – найстарший житель села Кучинівка.
Читати ще: «Історій багато і всі вони пов’язані з людським болем»: розмова з ніжинським волонтером
