19 Вересня 2017
3119
Вирішив: коли відкриється церква, у той день посадимо сад. Освячував храм восени 2001 року тепер вже покійний владика Нікон. А потім усі, хто був присутній, пішли саджати сад. Ми закупили 60 саджанців у фірмі «Деметр» у Києві. Яблуні різних сортів, трохи груш, сливи
У церковному саду Покровського храму Ніжина дозрів урожай. Плоди аж до землі нагнули гілки. Червоні, жовто-зелені, яскраво-жовті, строкаті яблука потроху падають у траву. Є груші, сливи, калина, білий і синій виноград. Усього фруктових дерев штук 100 чи й більше.
Посадили сад настоятель церкви 49-річний Михайло Якубів з помічниками.
— У 95-му році приїхав з Івано-Франківська у Ніжин після семінарії за направленням. Разом з матушкою Дарією. Тут, на цьому місці,— показує на церкву та двір,— була руїна. А там, — киває вниз, де тепер фруктові дерева, — яма, очерет, усі стоки туди збиралися. Була мрія посадити сад. Але спершу треба було відремонтувати церкву.
Це був перший у місті храм Київського патріархату. Тепер їх в Ніжині п’ять.
— Відбудовувати церкву допомагали люди. Були спонсори, жертводавці, але так, щоб хтось один виділив велику суму — ні. У древніх літописах сказано, що ця Покровська церква «от мира построєна». От і відбудовували її також усім миром.
Вирішив: коли відкриється церква, у той день посадимо сад. Освячував храм восени 2001 року тепер вже покійний владика Нікон. А потім усі, хто був присутній, пішли саджати сад. Ми закупили 60 саджанців у фірмі «Деметр» у Києві. Яблуні різних сортів, трохи груш, сливи.
Тоді ми сильно не встигали. Церкву освячують за день до храмового свята. Тобто, треба було все приготувати до 13 жовтня. З ремонтом ми впорались, але під сад ще нічого не було готове. За два тижні до того, як треба буде висаджувати деревця, у нас там ще яма, жаби квакають. Що робити? Аж приходить до мене ніжинський підприємець Микола Лук’яненко, каже: «Я ставок копаю, а землю ніде діти. Можна вам сюди в яму висиплю? Я заплачу». У нас із матушкою сльози на очах: таки Бог допомагає. Не за день до відкриття він прийшов, коли вже не треба б та земля була. І не через місяць. А якраз у потрібний момент. «Не треба, — кажу, — платити, ти мені її отам висип і розгорни».
Оце, — показує отець Михайло перше дерево, — яблуня Івана Плюща. Тоді був головою Верховної Ради України. А^за фахом Іван Степанович садівник. Його яблуня родила завжди найкраще. І щороку він до неї приїжджав. Тут завжди багато дітей бігає, а яблуньки ще невеликі були. Кажу малим: «Ви беріть яблук де хочете і скільки хочете. А з цієї, першої, не обривайте». А то Іван Степанович приїде, а його яблуня без плодів. Послухали. Проходжу мимо: висять яблука. Діти бігають, а не рвуть... Підійшов, придивився — а там майже кожне яблуко понадкушуване. Обіцяли не рвати, а що не кусатимуть, договору ж не було.
Три роки як Іван Плющ помер. Незадовго до смерті подзвонив: «Хочу приїхати, поговорити». Та так і не встиг. І з тих пір його яблуня перестала родити. Вже й удобрювали, і кропили на Спаса — не допомагає. Одне яблучко ото виросло, і все, — настоятель показує на велике червоно-зелене яблуко високо на гіллі.
Зараз за садом доглядає диякон та матушка, 46-річна Дарія Василівна. Час від часу досаджують нові деревця.
— Завжди такий щедрий урожай?
— Не скаржимось. Не встигаємо все роздати чи переробити. Ті, що обсипались та погнили, присипаємо сіном, — пояснює батюшка.
— То продавали б.
— Не можна одночасно служити і Господу, і Мамоні*.
Ми їх збираємо в ящики, потім роздаємо прихожанам. Слив недавно зібрали 12 ящиків, і це ж іще не всі. Половину роздали. Приносить чоловік завжди гарні букети в церкву. Прийшов на Успіння — ящик слив йому в руки. З інших — компотів матушка наварила, варення. Узимку роздаємо в дитячі садочки, будинок-
інтернат для дітей-інвалідів. Притулок для дітей-сиріт, соціальний гуртожиток. Зимові яблука залишаємо на подарунки до Миколая. В АТО матушка багато закруток передає. Зараз уже наші хлопці нагодовані, а раніше ще й казан вареників варила і туди передавали. Благочинний отець Сергій (Чечин), капелан, щотижня туди своєю машиною з Ніжина їздить.
— Отець Михайло, сьогодні троє хлопців залізли в сад, понаривали отакенні сумки і несуть. Питаю, звідки взялися. Кажуть, на автобусі приїхали, — доповідає помічниця в церкві.
— То хай беруть, тільки ж не крадуть, а попросять, — каже отець Михайло. — Сусід щоранку приходить, збирає на компот.
Настоятель Покровської церкви живе в будиночку на церковному дворі, якраз понад садом.
Підходимо до винограду. Грона величезні, але висять негусто.
— Вже зібрали, — говорить батюшка. — Є в нас традиція: на Спаса (Преображення) після служби ходимо й освячуємо весь сад. Яблука святимо просто на деревах.
Колись казав своїй матушці: мрію, от ми з тобою постаріємо, дерева повиростають. А діти будуть лізти в сад за яблуками. А я їх ганятиму і сміятимусь в бороду. Аж і постаріти не встигли, а сад виріс. І діти лізуть. Матушка каже: бач, як ти й хотів. А я подивлюся: вранці бабусі приходять, сидять біля церкви на лавочці. А ввечері вийшов, чую: під туями щось шурхотить. Підійшов ближче — то молодьож на лавочках тулиться.
— Що, хвіртку не замикаєте?
— Сам храм зачиняємо. А подвір’я — ні. Якось воно неправильно звучить — церкву замикати.
*Мамона — майно, багатство. Бог багатства у древніх народів.
Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №37 (1636), 14 вересня 2017 року
