Завантаження ...
banner

Hyperloop по-українськи: електричка Київ-Ніжин

Заява про будівництво в Дніпрі тестового майданчика надшвидкісної системи Hyperloop претендує на одну з найгучніших історій в 2018 році

 електричка, Київ-Ніжин

Заява про будівництво в Дніпрі тестового майданчика надшвидкісної системи Hyperloop претендує на одну з найгучніших історій в 2018 році.

Вчені вже підрахували, скільки можуть коштувати квитки на транспорт майбутнього, а соцмережі відреагували на звістку про HyperUA парадом мемів.


Яка вона, проста правда вітчизняного залізничного транспорту, в яких умовах їздять звичайні пасажири, і чи готові вони розділити сподівання Ілона Маска - в репортажі "Української правди" з типової електрички Київ-Ніжин.




"Ф-ф-фух - і ти в Ніжині!"

– Обржн, двр зчняються, нстпна станція Брври, – говорить машиніст наче в консервну банку, яка видає в ефір лише частину звуків.

Ці оголошення, які захлинаються в скрипі динаміків, - порожня формальність. Більшість пасажирів курсують по одному і тому ж маршруту роками і навряд чи пропустять свою зупинку навіть в гранично сомнамбулічному стані. А впасти в нього тут, в принципі, не так вже й складно.

Дивіться по темі: Душегубка по-ніжинськи або вікно - це теж двері

34-річний будівельник Михайло Ющенко вирушає в дорогу кожен будній день протягом 16 років. Щодня на дорогу з Ніжина до Києва і назад він витрачає п'ять годин. Або 25 годин в тиждень. Чотири доби в місяць. Півтора місяці на рік.

електричка, Київ-Ніжин

34-річний будівельник Михайло Ющенко вирушає в дорогу кожен будній день протягом 16 років


Про цю вбивчу арифметику він навіть не замислюється. Для Ющенка електричка, як і для більшості пасажирів, стала практично другим домом.

– А шо делать? – запитує чоловік, тримаючи в руках пластиковий стаканчик з підозріло прозорою рідиною. – Чего ездят в Киев яготинские, нежинские, белоцерковские? Нет возможности оплатить коммуналки. Вот и едут люди в столицу, шоб осталось шо-то ребенку, жене.

Михайло кусає "кустарний" бургер, куплений в надрах столичного ж / д вокзалу, розносячи по вагону запах цибулі. Коли розмова заходить про Hyperloop, Ющенко пустує, як дитина.

– Ага, хотят эту трубу построить, ф-ф-фух – и ты уже в Нежине! – посміхається він. – Нормальная тема. Но билеты будут дорогие. Зарплаты нужно менять в стране.

– Пусть Илон МаКС построит трубу через Украину в Европу! – пропонує він, відмінюючи прізвище мільярдера на свій лад. – Я по телевизору слышал, что они еще не придумали, как тормозить. Нехай к нам обращаются. У нас есть крепкие ребята, лома ему вставят в колеса, и поезд остановится.

"Приспєшнікі стихії"

– Обржн, двр зчняються, нстпна станція Дмрка.


Цього вечора 19-річному Олександру Діденку дісталося місце біля вікна. Хлопець в червоній кепці трохи вибивається із загальної картини. У його руках - НЕ пляшка пива, а гелева ручка і блокнот.

електричка, Київ-Ніжин

Діденко - художник-аматор і перукар. П'ять разів на тиждень їздить на курси до Києва, щоб залишитися працювати в столичному барбершопе. У Бобровиці, небагатій на хіпстера, в цій сфері у нього немає перспектив.

Діденко - художник-аматор і перукар. П'ять разів на тиждень їздить на курси до Києва, щоб залишитися працювати в столичному барбершопе. У Бобровиці, небагатій на хіпстерів, в цій сфері у нього немає перспектив.

– Воняє, напльовано, грязно, – перераховує він всі "принади" поїздок зі столиці до рідної Бобровиці, але чомусь постійно посміхається. – Електрички – це неповага до людей. Без бійок, без тьорок тут не буває.

Завсідники можуть в подробицях розповісти про епічну битву, що відбулась якось на маршруті. Помічник машиніста зробив зауваження курцям. Після того, як ті не послухали, довелося розганяти натовп, пустивши в справу порошковий вогнегасник.
Але навіть після такої яскравої перемоги залізничників тут як і раніше безбожно палять.

– Коли не знаєш, що малювати, просто чьоркаєш стрічки, воно само виходить, – показує він свої малюнки, трохи ніяковіючи.
На цей раз у Олександра виходить щось демонічне. Малюнок гармонійно доповнює миготливе в електричці світло.


електричка, Київ-Ніжин

– Навіть не знаю, як це назвати. Це схоже на Атронаха. Є різні Атронахи – води, вогню… Це пріспєшнікі стихії, – розшифровує хлопець своє чорно-біле бачення.

Про те, що Ілон Маск допоможе приборкати в Україні стихію дорожню, Олександр не знає. Хоча про сам Масці чув: "Він – велика людина. Напевно, одна з найвеличніших, яку подарував нам світ".

Виникати в фантастичні прожекти транспортного міністерства не особливо хочеться і 41-річному Сергію Костюку. Все, що йому потрібно, тут і зараз, - відпочити після важкого дня.

– До столиці я вже дванадцять год катаюсь. Роблю грузчиком. Щоб отримати те, що в Києві, у Ніжині треба на двох роботах робить. Здоров’я на все не хватить. Коли їду додому, ні про що не думаю. Слухаю музику. Відключаюсь. По-другому мозги закіплять, правильно?

– За десять год нічого не змінилося, – продовжує він. – Люди понапиваються. Заходять малолєтки – стьокла в тамбурі полетіли. Часто буває, що дверей у туалеті немає. Якщо захотілось, ізвіняюсь, посс*ть, то нічого, а єслі по-большому – вже всьо! Шо хочеш, то й роби.


електричка, Київ-Ніжин

Виправно-трудові рейси

– Обржн, двр зчняються, нстпна станція Смплки.

В ії очах втомлений блиск. Вона показує лак на нігтях, який зберігає відбиток мандрів. Валентина - провідниця "Укрзалізниці" з 26-річним стажем. Жінка повертається додому в Носівку з рейсу.


електричка, Київ-Ніжин

Валентина - провідниця "Укрзалізниці" з 26-річним стажем.

– Я цими руками спочатку туалет мою, а потім людям треба чай давати, – розкриває вона непривабливий правду подорожей в поїздах. – Наша желєзная дорога – убиточна, страшна, поскудна. Я роблю в ісправітєльно-трудовій колонії. Вони хочуть, щоб я з того вагона, який старіше за мене, зробила куклу.

Те, шо я стою в сажі, руки чорні, немита, – все це їм далеко по фен-шую. Шо я йду в своїй рубашці, шо я купляю собі галстук, шо я в пілотці должна стоять. І в кірзових чоботах 46-го розміру, які вони мені видали на всю жизнь.

– А как же реформы? – запитуєм.

– Які реформи?! – видає вона дивний звук. – Ми, опше, дармова робоча сила. А туалет який? Боже! Корупція, корупція, корупція… Хами, нахали, сидять у кабінеті.
– Топим угльом, ми – первобитні люди, – провідниця продовжує виливати душу сусідкам, а заодно і всьому вагону. – Я їзджу на Ізмаїл, це – штрафбат. Заставляють робити те, шо я не должна робить. А платять нам бамбули.

– А про Hyperloop вам рассказывали? – цікавимся.

– Нічого не знаю. Нам сказали: "Стоять! Бояться!". Я на роботі – касір, прибиральник, кочегар. Не знаю, шо таке "Гіперлуп". Я стою в сажі, грязна, потна. Коли ми приїжджаємо, треба ще снаружи вагони мить, купать, дєлать вєтєр…

– Это же Илон Маск строит, да? – скромно підключається до бесіди Жанна, жінка середніх років.

– Вот, молодежь в теме, а мы – нет! – радіє пенсіонерка Людмила Яківна чужий обізнаності.
– Идея-то есть, но нужно техническую документацию разработать, – пропонує пенсіонер, що сидить напроти.
– Да вообще-то говорят, что это – фейк, – заспокоює всіх Жанна.
– Напридумывали слов, а сами не знают, что делать, – розчаровано бурчить пенсіонер і просувається до виходу.


електричка, Київ-Ніжин

Душ для безхатченків

– Обржн, двр зчняються, нстпна станція Ббрвиці.

– Пиво, семечки, сухарики, орешки, – перекрикує динаміки продавець.

– Вы тут покатайтесь с 21-го по 23-е или в начале месяца – с 4-го по 7-е, – пропонує чоловік, який грає в "дурня" з двома сусідками. – Когда авансы и зарплаты выдают, веселье такое! С гитарами, баянами. Пьют много. А так, на сухую, не интересно.


електричка, Київ-Ніжин

На питання, як його зовуть, пасажир відповідає "Микола Миколайович" і після мхатовской паузи додає: "Гоголь".
– Да ну?! Шутите?
– Я что – на клоуна похож? – каже він ображено і дістає на підтвердження паспорт.
Микола Гоголь працює в Києві водієм, а живе в Ніжині.

К электричке уже привык. Иногда тут, бывает, так "жарят", что невозможно сидеть. Но в большинстве случаев зимой холодно. Двери не закрываются.


електричка, Київ-Ніжин

Микола Гоголь працює в Києві водієм, а живе в Ніжині. До електричці вже звик. Іноді тут, буває, так "смажать", що неможливо сидіти. Але в більшості випадків взимку холодно. Двері не зачиняються.

– Приходится ездить, – знизує він плечима. – В Нежине особо делать нечего. К электричке уже привык. Иногда тут, бывает, так "жарят", что невозможно сидеть. Но в большинстве случаев зимой холодно. Двери не закрываются.

Ті, хто користуються таким транспортом щодня, до непривабливого антуражу і незручностей давно звикли. Для багатьох альтернативи немає: це найпростіший і дешевий спосіб дістатися додому.

Дивно, але серед сплячих і втомлених пасажирів часто зустрічаються щирі посмішки.

В середині вагона чути сміх упереміш з хрусткими чіпсами. Додому, в Носівку, разом з подругою їде Наталія Золотарьова, актриса Академічного музично-драматичного циганського театру "Романс". У столиці, крім роботи, у неї ще й навчання в університеті культури  Михайла Поплавського.

На питання, звідки райдужний настрій, Наталя продовжує їсти чіпси, заливаючись сміхом: "Якщо ми будемо їхати і плакать, то взагалі життя плачевне".


електричка, Київ-Ніжин

Наталія Золотарьова, актриса Академічного музично-драматичного циганського театру "Романс"

– Це ще нормально, – оглядає вона вагон досвідченим оком. – Буває, людей заносять, виносять. Горить часто, ха-ха-ха! Бомжі сплять. Якось я їхала в останній електричці, вони там взагалі в послєднєму вагоні милися, ха-ха-ха, водою з бутилок.

– Мне тут нравится, – додає Раїса Іванівна, жінка похилого віку у величезній хутряній шапці. – Ничего плохого, все нормально. Быстро и недорого. Всего восемь гривен плачу. Ехать мне чуть больше часа, другого транспорта нет.

Раїса Іванівна працює терапевтом в столичній поліклініці. Щоб дістатися на роботу, кожен день встає о 5:30 ранку. Уже чотири роки.

– Конечно, замучены тут люди, – відповідає вона. – Мы тут отдыхаем. О, смотрите, – свет потух. Значит, мне скоро выходить, он на этом месте всегда пропадает.

"Союз Галактики повстав!"

– Обржн, двр зчняються, нстпна станція Ніжн.

До кінцевої доїжджає трохи людей. Більшість вийшли на проміжних станціях, залишивши своє тепло на сидіннях з поролону і дермантина.
Спокоєм сповна скористалася Лідія зі своїми друзями, накривши імпровізовану "поляну".


електричка, Київ-Ніжин

На Ліді - ефектна хутряна шапка, підозріло схожа на перуку, шубка і бежеві чобітки. Під час вечері, в розмовах про стан ж/д транспорту, вона виступає справжнім адвокатом електричок.

– Чисто не там, где убирают, а там, где не гадят, – філософствує Ліда. – Я сама проводницей работаю – убираю вагоны.

електричка, Київ-Ніжин

- Чисто не там, де прибирають, а там, де не паскудять, - філософствує Ліда. - Я сама провідницею працюю - прибираю вагони.

– Я как раз не скажу, что электрички изменились в худшую сторону, – жінка пропонує бутерброд з ковбасою. – Посмотрите на сиденья. Раньше их обязательно нужно было порезать ножами. Автограф после себя оставить.

Мы стремимся к лучшему. Электрички – практически бесплатные. Из Киева в Нежин – 14 гривен. За границей такого нет. Я хожу в рейсы в Будапешт. Да, там чистота. Но и стоит та чистота не наши копейки.

електричка, Київ-Ніжин

Розмови про Hyperloop і взагалі про швидкісний транспорт наводять на провідницю Ліду екзистенційну тривогу.

– Настолько нам комфортно и недорого домой добираться на электричках. Я боюсь, что их отменят, пустят эти скоростные поезда. Я их не хочу, честно говорю, – зізнається вона, озираючись на всі боки.

Незважаючи на загальне запустіння, з уклінною посмішкою тримає свій шлях і пенсіонерка Зінаїда Нетупська. Про стан справ в електричках вона говорить з жалем, але без особливих емоцій: "Така антисанитария! Я даже не знаю, как рассказать. Зато дешево. Посмотрите, сколько стоит "Фундай" из Киева до Жмеринки – 100 гривен".

Старенька поступово підбадьорується, коли мова заходить про Ілона Маску і нові можливості.
– Илон Маск? – спочатку перепитує вона з недовірою. – А шо это такое?

Після нетривалих пояснень пенсіонерка стає несподівано балакучою.


– Я могу, конечно, поверить. Сейчас время такое – можно верить. Сейчас много информации. Нужно дальше действовать, чтобы молодежь была готова принять новую информацию. Тогда будут продвигаться новые идеи. Пожилые люди тоже могут информацию принимать, передавать детям, внукам.

Дуже скоро стає ясно, що часте вживання слова "інформація" - не випадково.



електричка, Київ-Ніжин

– Я могу вам дать кое-что, – підморгує старенька. – Хотя нет, не могу так сразу, подождите…

Помітно хвилюючись, вона бере в руки старий мобільник.

– Алло, Владимир? – говорить Зінаїда. – Я тут встретила двух хлопцев. Рассказала им о ситуации в стране. Могу передать им информацию?
Отримавши дозвіл від невидимого наставника, пенсіонерка риється в баулі і простягає квадратні листочки з друкованим текстом.
– Берите, ничего страшного, – заспокоює вона. – Почитайте, передайте другим. А душа знает, принять или нет.

Дивна листівка оповідає про "Колобка на ім'я Іся" - "Творіння Вищих Сил Любові і Добра". Колобок Іся захистить від будь-яких земних катаклізмів, призведе життя в гармонію зі всесвітом і позбавить від болю, негативу і нечисті.

– Весь Космос На Защиту Встал, Союз Галактики Восстал! – йдеться в надрукованому на папірці вірші з позначкою: "Читать при всех стрессовых ситуациях".
– За такое не посадят, я думаю? – запитує з надією старенька і з почуттям виконаного обов'язку спрямовує погляд у обмерзлій вікно.

pravda.com.ua