20 Квітня 2018
2935
Для Чернігова, як і для всіх українських міст, трудова еміграція, як не дивно це звучить, - річ звична. Адже все більше українців виїжджають працювати за кордон, де можуть отримувати набагато більшу заробітну плату
Франкфурт-на-Майні
Для Черніг,івщини, трудова еміграція, як не дивно це звучить, - річ звична. Адже все більше українців виїжджають працювати за кордон, де можуть отримувати набагато більшу заробітну плату. Та й сама якість життя в європейських країнах куди вища за нашу.Так, Тетяна Шиш з Чернігівщини торік, покинувши низькооплачувану роботу медичної сестри, поїхала працювати до Німеччини доглядальницею.
Тетяна родом з невеликого села на Чернігівщині. Закінчивши школу, вивчала сестринську справу в Харківському медичному училищі. Після його закінчення повернулася до Чернігова і влаштувалася в Чернігівський обласний психоневрологічний диспансер медичною сестрою. Робота не для слабкодухих, адже щоб працювати з такими хворими, треба мати міцні нерви і сталевий характер.
У цій лікарні дівчина пропрацювала більше десяти років і навіть стала медичною сестрою вищої категорії. Та отримувала всього чотири тисячі гривень на місяць. Цієї суми для нормального життя замало, адже треба було за орендовану квартиру платити і ще на щось жити цілий місяць. Тому коли дівчині запропонували поїхати працювати в Німеччину, погодилася.
«Знайомі мені запросили попрацювати в Франкфурті-на-Майні помічницею для людей похилого віку, тобто доглядальницею, - розповідає Тетяна. - Там російськомовна сім’я шукала для своєї матері доглядальницю з медичною освітою. Зарплату запропонували разів у десять більшу, ніж моя. Було боязко все кидати і їхати в чужу країну. Та декілька днів вагань закінчилися рішенням: їду! Батьки дуже хвилювалися за мене, а водночас і раділи, що зможу побачити щось нове, пожити по-іншому».
У цій лікарні дівчина пропрацювала більше десяти років і навіть стала медичною сестрою вищої категорії. Та отримувала всього чотири тисячі гривень на місяць. Цієї суми для нормального життя замало, адже треба було за орендовану квартиру платити і ще на щось жити цілий місяць. Тому коли дівчині запропонували поїхати працювати в Німеччину, погодилася.
«Знайомі мені запросили попрацювати в Франкфурті-на-Майні помічницею для людей похилого віку, тобто доглядальницею, - розповідає Тетяна. - Там російськомовна сім’я шукала для своєї матері доглядальницю з медичною освітою. Зарплату запропонували разів у десять більшу, ніж моя. Було боязко все кидати і їхати в чужу країну. Та декілька днів вагань закінчилися рішенням: їду! Батьки дуже хвилювалися за мене, а водночас і раділи, що зможу побачити щось нове, пожити по-іншому».
Адаптувалася швидко
Так, відкривши гостьову візу і зібравши валізи, 2 вересня 2017 року Тетяна вже летіла до Франкфурта. Там її зустріла досить приємна родина, тож хвилювання трохи відступило. Основною роботою дівчини став догляд за старенькою жінкою, яка була частково паралізована і пересувалася у візку.
«У жінки два сини, які й наймали їй доглядальницю, - говорить Тетяна. - Проживала я разом з цією бабусею в її квартирі. У мене була своя кімната. Ця сім’я - не з тих, що найняли працівника і забули про стареньку. Ні! її сини щодня приїздили, аби відвідати матір. Вже в перший день роботи мені все розповіли, показали, як та що робити. Більше ніхто не контролював. Головна специфіка такого догляду полягає в тому, що потрібно бути весь час поруч з бабусею, адже вона без сторонньої допомоги не могла пересуватися».
В обов’язки Тетяни також входило прибирання квартири, приготування їжі та годування бабусі, а також прогулянка з нею, купання... Словом, повний догляд.
«Спочатку було важкувато, адже зовсім інший ритм життя, та ще й бабуся - інвалід, сама не ходила, - каже Тетяна. - За домівкою сумувала, за батьками, друзями. Та вже через тиждень звикла. До того ж робота в психоневрологічному диспансері, повірте мені, не набагато легша, а в деяких аспектах і важча. Попервах важкувато було навчитися сортувати сміття. Адже у нас така практика тільки започатковується і мало хто цим займається. Тож довелося вчитися. Та через деякий час все робила «на автоматі». Приїхала додому, але звички сортувати сміття досі не можу позбутися, розкладаю: пластик, папір, скло...»
Готувати нескладно
Тетяні доводилося бути і за кухаря, але готувати було нескладно. Складніше було звикнути до їхніх продуктів, адже це зовсім інша якість. Та й звичну для нас картоплю та супи в німців не надто часто готують, окрім хіба що борщу.
«Особливих якихось делікатесів не готувала, - продовжує дівчина. - Майже через день у нашому меню був український борщ, - бабуся сама просила його приготувати. А ще німці дуже люблять тушковану капусту і сосиски. Це зовсім не складно готувати.
Всі необхідні продукти закуповували її сини. Я лише складала список всього, що необхідно».
Німці - народ доброзичливий
«З моєю підопічною ми щодня ходили на прогулянку Також декілька разів на тиждень я могла піти у своїх справах, в аптеку, в магазин - з цим проблем не було. Тому мала змогу ознайомитися з містом, - розповідає Тетяна. - Франкфурт-на-Майні вважається найбільшим і технологічно розвиненим містом Німеччини. Та незважаючи на це, воно має свою неповторну атмосферу, гарне і дуже чисте. Люди привітні й доброзичливі. Вони легко йдуть на контакт, завжди запропонують свою допомогу, якщо ти її потребуватимеш».
Попереду навчання...
Тетяні пощастило потрапити в гарну родину, тому вона залюбки поїде працювати в Німеччину ще раз. До того ж її вже запрошувала ця родина. Також у дівчини є плани вивчити німецьку мову та отримати відповідний сертифікат, який дасть їй змогу працювати за спеціальністю в німецькій лікарні, отримати повне соціальне страхування від цієї держави та безкоштовне житло.
«Для того, аби все це мати і в подальшому отримати дозвіл на проживання, потрібно лише вивчити німецьку мову, здати екзамени і отримати відповідний сертифікат, - розповідає дівчина. - Це спеціальний екзамен, і в Україні до нього підготуватися можна лише в столичних школах іноземних мов. У Чернігові таких немає. Потім, коли ти приїздиш до Німеччини, то проживаєш у спеціальному гуртожитку, де скрізь розміщені камери, за тобою постійно спостерігають. Приблизно через 3 місяці призначають екзамен. Якщо складаєш вдало - отримуєш сертифікат, якщо ні-дають ще три місяці на підготовку. Я вирішила спробувати. Поки що починаю вчити мову самостійно. Та трохи відпочину і займусь нею більш інтенсивно».
