Завантаження ...
banner

Без права на чат. Чому посварились Зеленський і Разумков

07102021_c.png

Увечері 2 жовтня на невеликій сцені перед депутатами "Слуги народу" сиділо двоє лідерів: президент Володимир Зеленський та глава фракції Давид Арахамія. Підходив до закінчення другий день тренінгу у Трускавці і "слуги" якраз наблизились до обговорення одного з питань, через які власне і зібрались так далеко від Києва – відставки голови парламенту Дмитра Разумкова.

"Виступав в основному Давид. Вся розмова про Діму тривала десь годину, з яких президент говорив хвилин 10-15. А Давид так нормально підготувався. Почали з таких всяких чисто побутових, але зрозумілих всім дрібниць. Типу, чого Разумков своїм депутатам не дозволяє заїжджати у двір Ради, а всяким Рабіновичам і Бойкам – будь ласка", – ділиться в розмові з УП один із майже 200 "слуг", які слухали Арахамію в той вечір.

"Або кабінет. У всіх лідерів фракцій кабінети нормальні, на Грушевського, прямо в Раді. А в Арахамії – чорті де. І таких дрібниць була купа. Тому Давид і питає, такий, а чий це взагалі спікер? Наш чи ОПЗЖ? Бо щось не ясно", – згадує співрозмовник.

 

Президент говорив небагато і недвозначно.

Коли його запитали, як можна звільняти Разумкова, який був першим номером списку і всіх привів у Раду, Зеленський різко парирував, що це він, а не Разумков, провів усіх в парламент. 

"Ми з Дімою зустрічались після Дня Незалежності і домовились, що будемо працювати разом. А тоді він взяв і відправив закон про олігархів у Венеціанську комісію. Я його набираю і питаю: "Ти зобов’язаний це робити? Ти можеш не відправляти?" Діма каже, що може і не відправляти. "То нащо ти мене підставляєш і валиш мій закон?", – переказує обурення Зеленського один із учасників "великої фракції".

Відповісти на питання президента Разумков не міг, бо у Трускавець його демонстративно не покликали. Щоправда, один раз спікер таки "засвітився" на цій зустрічі – в комедійному відео.

"На екрані був такий відосік, типу чат фракції. І от в нього заходить Разумков і додає Ріната Ахметова. Всі ржуть. А тоді в чатік заходить Стефанчук і видаляє і Ахметова, і Разумкова", – розповідає "Українській правді" депутат СН.

 

 

ФОТО: АНДРІЙ НЕСТЕРЕНКО, ВР

За іронією долі, мине всього два дні і Разумкова реально виключать з усіх партійних чатів "Слуги народу", зробивши символічний трускавецький розрив стосунків реальним.

 

Які справжні причини конфлікту президента і спікера, чому цей розрив був неминучим та які наслідки матиме вигнання Разумкова зі "Слуги народу", розбиралась "Українська правда".

Приречені на конфлікт

Розрив стосунків між Дмитром Разумковим і командою Зеленського був неминучим. Якийсь час його можна було відстрочувати, але не можна було уникнути.

Звичайно, можна шукати причини відставки Разумкова, скажімо, у неголосуванні за санкції проти Медведчука і каналів з його пулу. 

Можна згадати ще ухиляння при голосуванні за ринок землі, вічну "свою думку" спікера на РНБО... Врешті – "необов’язкове" спрямування президентського закону про олігархів у Венеційську комісію, чий висновок навряд чи потішить Зе!команду. 

Але для розуміння суті конфлікту Зеленського і Разумкова важливо, що не "окремі думки" на РНБО чи лист у "Венеційку" посварили двох перших осіб держави. Насправді всі дії Разумкова ледь не з початку року були продиктовані тим, що він усвідомлював неминучість своєї відставки. 

За даними УП, Разумков чудово розумів, яку реакцію Зеленського викличе лист у "Венеційку" по закону про олігархів. І це не зупинило його – якраз навпаки. І от чому.

Як і в історії з тим же Андрієм Богданом чи Олексієм Гончаруком, внутрішнє рішення Зеленського попрощатись зі спікером було прийнято давно. 

Їхнє спільне політичне існування було подовжене виключно інерцією стосунків, іншими пріоритетами та потребою президента вирішити більш нагальні питання. Наприклад, позбутись Арсена Авакова

Власне, після відставки останнього всі, хто хоч щось розумів в українській політиці, говорили в один голос – наступним буде Разумков. Це було неминуче, і спікер сам це знав. 

 

ФОТО: ПРЕС-СЛУЖБА ВР

Як розповідають політичні старожили, колись дуже схожу ситуацію Разумков уже переживав. Це був 1995 рік і інший Разумков – батько Дмитра Олександр. На той час він займав одну із дуже важливих посад першого помічника президента Леоніда Кучми. 

 

Навколо президента тоді формувалась нова розкладка сил. Як згадує колишній журналіст, а нині депутат Сергій Рахманін, Олександр Разумков тоді сформулював причину своєї відставки так: "президент усе менше хоче чути точку зору, яка не збігається з його власною". 

І навряд чи тепер, у 2021-му, Разумков-молодший зміг би більш точно описати характер своїх відносин із Зеленським. 

За два роки президент дуже швидко виріс до розуміння власних сил і можливостей своєї посади. Де-факто Зеленський сконструював президентську республіку і поводиться відповідно: ставить задачі та вимагає їхнього виконання. Не обговорення, не відмовляння, не переосмислення – а виконання. 

Місця для Разумкова у цій моделі управління попросту немає. 

На брифінгу після свого відсторонення Разумков мимоволі це майже визнав:

"Якби я хотів всидіти на цій посаді, то повірте, я знаю, як це зробити... У мене не стояла задача зберегтися на посаді. Я ж міг бути менш принциповим, більш зручним, "конструктивним". 

Тож, виглядає, що задача Разумкова, яку він реалізовував останні місяці, полягала у спробі капіталізуватись по максимуму. Спікер намагався відсторонитись від Зеленського і вибудувати своє медійне реноме. Такого собі поміркованого консервативного законника на противагу президенту-волюнтаристу.

Для підтвердження ще одна цитата Разумкова із того ж брифінга:

"Парламент має бути парламентом в парламентсько-президентській республіці. Бо парламент і президент – це ті чаші терезів, які створюють баланс. Якщо якоїсь із них не стане, то і баланс пропаде. І це призводить до страшних наслідків. Україна це уже проходила: і в 2004 році проходила, і в 2014-му. Дуже не хотілося б повторення таких уроків історії".

 

ФОТО: ПРЕС-СЛУЖБА ВР

Якби не було закону про олігархів як підстави зняти Разумкова, вигадали б будь-яку іншу. Врешті, Зеленський і його фракція начебто мають моральне право вимагати від свого спікера або працювати на їхню команду, або знайти собі іншу. 

Але Дмитру Олександровичу, якого уже колишні партнери по команді постійно звинувачують у роботі на олігархів, і тут пощастило.

 

Так, він зробив усе, аби закон про олігархів не можна було розглянути швидко і уже два тижні не випускає його з Ради на підпис Зеленському. Але зробити із нього головного "захисника олігархів" Офісу буде не так і просто.

Адже якщо його знімають за роботу на олігархів, то чому це роблять голосами олігархічних груп? Без голосів "Довіри" і "За майбутнє" відставки не було б. Як пояснити, що олігархічні групи допомагають зняти "слугу" олігархів і поставити "борця" з ними?

Довести ці тонкощі олігархознавства виборцю Зеленського, який, за даними соціологів, у масі своїй має середній достаток і середньо-спеціальну освіту, буде непросто. Хоча й можливо.

Врешті, всі попередні відставки топ-посадовців Зеленський легко пояснював і продавав людям. Президенту навіть приписують фразу, що "людям більше подобається, коли когось звільняють, а не коли призначають". 

Щоправда, ні Богдана, ні Гончарука, ні різного роду міністрів виборці Зеленського за великим рахунком не знали. 

З Разумковим дещо інша ситуація – він ледь не весь 2019 рік був другим після Зеленського обличчям Зе!команди. Саме він ходив на всі ефіри, їздив регіонами, очолював список. Звідки і має той рівень довіри, який в деяких дослідженнях більший аніж у президента.

 

Попри все це, успіх Разумкова як самостійної політичної одиниці можливий виключно за умови доступу до ресурсів, в тому числі медійних, та можливості зібрати свою команду. 

Без цього Дмитру Олександровичу буде важко не повторити долю таких колег, як, скажімо, Гео Лерос.

Власне, від необдуманих кроків Разумкова намагаються застерегти щонайменше три групи депутатів: його друзі у "Слузі народу" типу Дмитра Наталухи , частина фракції "Голосу" і навіть "Батьківщина" Юлії Тимошенко. Але Разумков не хоче чути умовляння написати заяву і піти з миром.

Після відставки

Найближчим часом Раді запропонують два нові призначення. На посаду голови ВРУ "Слуга народу" ймовірно пропонуватиме давнього друга Зеленського, першого віцеспікера Руслана Стефанчука.

Цікаво, що ще декілька місяців тому Стефанчук переконував УП, що не має амбіцій ставати головою Ради. Насправді до цієї позиції віцеспікер готується ще з початку року. 

Підтвердженням цього стало створення так званих "трійок" для виконання обіцянок президента, за які повністю відповідає Стефанчук. 

"Руслан не на словах довів "першому", що він повністю командний гравець. Стефанчук – класичний професор, інтелігент. Він ні з ким не буде залазити у війну, і нам очевидно, що політичного майбутнього у нього без Зе немає", – пояснює один із членів команди президента. 

За даними "Української правди", монобільшість не думає поступатися посадою першого віцеспікера на користь інших фракцій і досить ймовірно запропонує на це місце кандидатуру голови партії "Слуга народу" Олександра Корнієнка

"Саша цього хоче і він абсолютно командна людина - всі до цього вже готуються", – підкреслюють у неформальній розмові депутати монобільшості. 

Найбільш цікавим, звісно, залишається питання – а що далі робитиме Разумков? 

Оскільки голова ВРУ не може входити у будь-яку парламентську фракцію, Разумков мусив вийти зі "Слуги". Тож одразу після звільнення з посади голови ВРУ він стане рядовим позафракційним депутатом.

Сумнівно, що після образ, сварок, та публічних чвар Дмитру Олександровичу знайдеться місце у монобільшості. 

Логічним для Разумкова був би крок зі створення власної групи всередині парламенту. А тут не все так просто. 

 

ФОТО: ПРЕ-СЛУЖБА ВР

За останні тижні голова Ради досить часто повторював журналістам, що в нього вже є своя команда. 

"У мене є велика кількість народних депутатів, яких я щиро вважаю командою. В першу чергу навіть не своєю командою, а командою України. Людей, які дійсно готові працювати на користь нашої держави", – з легким пафосом розповідав Разумков в інтерв’ю УП. 

У своєму публічному позиціонуванні спікер вчиняє достатньо хитро. 

Адже насправді "своїх людей" у Разумкова не так вже й багато. 

У монобільшості близькими до голови ВРУ називають Оксану Дмитрієву, Ольгу Савченко, Дмитра Наталуху, Сергія Бабака, Неллі Яковлєву, Василя Мокана, Володимира Козака. Сюди можна зарахувати ще голову фракції "Голос" Ярослава Железняка, який достатньо тісно здружився з Разумковим за останні два роки. 

Попри те, що цих імен мало для створення якої-небудь групи, є й додаткові проблеми.  

По-перше, всі ці депутати – списочники, а отже, як тільки вони вийдуть з фракції, можуть втратити мандат. 

По-друге, дуже сумнівно, що глави комітетів захочуть втрачати все заради туманної перспективи бути членами "команди Разумкова".

По-третє, у голови Ради були розмови про якийсь формат об’єднання з депутатами "Голосу". Але Железняк і Ко не хочуть залишатися без власної фракції, тому за Разумковим теж не спішать. 

Крім людського ресурсу перед Разумковим стоять інші не менш вагомі загрози. 

 

ФОТО: ПРЕС-СЛУЖБА ВР

Наразі у спікера немає власної партії та її осередків. Але значно серйозніше питання – це фінансові ресурси. Чи насмілиться будь-який олігарх чи навіть середній бізнесмен зараз вкладатися у людину, проти якої публічно пішов президент? 

А, отже, чи залишиться у Разумкова доступ хоча б до ключових політичних ток-шоу? 

Поки Дмитро Олександрович чинний голова Верховної Ради, він – бажаний гість на деяких телеканалах. 

Але коли він стане рядовим позафракційним депутатом, є ризик, що вибирати доведеться хіба між каналами Петра Порошенка, де завжди раді людям, здатним критикувати "зелену владу". 

* *  *

Ще ніхто із теперішніх топів "Слуги народу" так близько не підходив до межі краху, як Дмитро Разумков. 

Взявшись провадити власну політичну гру, він, за великим рахунком, пішов ва-банк. І падіння з висоти спікерської посади до низин забутого усіма депутата – це не теоретична загроза. 

Навіть перед лицем таких ризиків у Разумкова, все ж, є один туз у рукаві. 

Після відставки у нього з’явиться шанс розказати досить зрозумілу політичну історію – принципового лідера, який не ліг під Зеленського і не спасував перед його авторитарними замашками. 

Колишній політтехнолог Разумков не може не розуміти, на чиєму електоральному полі знаходяться його прихильники. 

"Зовсім старі" Бойко, Тимошенко, Порошенко чи просто "колишні" Гройсман і Смешко, попри певну різницю в ідеології воюють один з одним.

Разумков – перший противник, який може грати на полі "молодих політиків", де досі монопольне становище зберігає Володимир Зеленський. 

Після президентських та парламентських виборів очікування суспільства щодо політиків відчутно змінилося. 

Люди більше не хочуть просто "нових облич". Тепер виборці шукають молодих, але професіоналів, незашкварених, але з управлінським досвідом топового рівня. 

Тож питання зараз в тому, наскільки Разумков, який підходить під кілька критерії із цього списку, здатен до реальної політичної боротьби найвищого рівня. 

Роман Романюк, Роман Кравець, УП

Джерело: pravda.com.ua