Якщо говорити, про когось, що він випробовує долю – то, говорячи про Костянтина Штеппу, правильно сказати, що доля грала ним. При чому грала настільки карколомно, що з його біографії та біографії його родини впору писати сценарій для повноцінного й різножанрового серіалу: трилера, військової драми, детективу, мало не історичного епосу…
Якщо говорити, про когось, що він випробовує долю – то, говорячи про Костянтина Штеппу, правильно сказати, що доля грала ним. При чому грала настільки карколомно, що з його біографії та біографії його родини впору писати сценарій для повноцінного й різножанрового серіалу: трилера, військової драми, детективу, мало не історичного епосу…
Життєпис К. Штеппи настільки різноплановий, що кожен його епізод настільки не схожим на попередній, що можна подумати щоразу про цілком іншу людину – такі разючі динамічні зміни відбувалися в його житті впродовж кожних 5–7 років.
Мабуть найголовніше, що можна сказати про нього – цілком суперечлива постать. Судіть самі:
– український історик-антикознавець, візантиніст, релігієзнавець, дослідник суспільно-релігійних змін у античному світі перших століть нашої ери;
– водночас: російський історик-суспільствознавець, радянолог, дослідник суспільно-політичних процесів у Радянському Союзі в середині ХХ століття, зокрема, сталінських політичних репресій, один із засновників і співробітник Мюнхенського інституту з вивчання історії та культури СРСР;
– український радянський учений, професор Ніжинського інститут народної освіти та Київського державного університету, співробітник різних установ Академії наук УРСР;
– водночас: український колаборант, ректор Київського університету за німецької окупації, головний редактор окупаційної київської газети «Нове українське слово»; редактор кількох газет, що видавалися в Третьому Рейху до остарбайтерів і військовослужбовців Російської Визвольної Армії; журналіст-дописувач російських емігрантських видань у США «Грани» та «Посев».
Як не дивно, але це все про одну й ту саме людину!
У 1896 р. К. Штеппа народився на Полтавщині – його батько, син лісника одного з місцевих поміщиків, переселенця з Німеччини, був православним священником, служив у Лохвиці. Після Полтавської духовної семінарії, було навчання на історико-філологічному факультеті Петроградського університету. Звідси, покинувши університетську лаву, пішов добровольцем на фронт. Але вже за кілька років зневірився у служінні монархії, приймав активну участь у процесах «революційного бродіння» в лавах імператорської армії, зокрема, у братаннях із ворожими німецькими солдатами. Під час громадянської війни – у лавах Добровольчої армії А. Денікіна й Армії Півдня Росії П. Врангеля. Під час боїв за Перекоп отримав поранення, потрапив до більшовицького полону, де змінив прізвище – вилучив із нього зайву літеру «П», чим урятував собі життя (по факту з німця Штеппи, став українцем Штепою). Потому вирішив закінчити навчання. Але на шляху з Криму до Петрограду зробив зупинку в Ніжині – і вже надовго. Тут отримав вищу освіту й занурився у наукову роботу.
Ще в Полтаві інтерес до вивчення історії у К. Штеппи пробудив відомий український історик В. Пархоменко. У Петрограді під впливом його учителя, вченого зі світовим ім’ям М. Ростовцева з’явилося захоплення всесвітньою історією. У Ніжині фах молодого науковця як суспільствознавця, антикознавця й медієвіста дошліфували місцеві професори, маститі вчені з дореволюційного часу І. Турцевич, О. Покровський і І. Семенов. Останній став керівником кандидатської дисертації К. Штеппи. А вже за 3 роки потому, у 1927 р., молодий учений у Одесі захистив докторську дисертацію, ставши першим у СРСР доктором європейської історії (це як зараз доктор історичних наук зі всесвітньої історії). Почав викладати в Ніжині й у Києві, почав співробітничати з установами Всеукраїнської академії наук, зокрема, з установами, якими керував академік М. Грушевський. Відтак, і українська тематика в працях К. Штеппи постійно фігурувала цього часу. В Ніжині молодий професор знайшов і родинний затишок – у 1923 р. одружився з В. Шепелєвою, донькою одного з активних ніжинських земських діячів; за рік у подружжя народився син Еразм, згодом – донька Аглая.
І все б гаразд, якби все це не відбувалося у сталінські часи. Передбачаючи негарне й можливі неприємності на роботі з політичних міркувань, К. Штеппа перебрався жити до Києва. Але в 1938 р. таки був арештований. Його намагалися звинуватити в участі у підготовці замаху на керівника УРСР С. Косіора. Але коли останнього також арештували, спробували оголосити К. Штеппу японським шпигуном. Але раптово на допитах з’ясувалося, що роль шпигуна вже зіграна – сам арештований заявив про свою співпрацю з ДПУ ще з середини 1920-х років. Згодом, під час німецької окупації Києва, тоді керівник Київського університету К. Штеппа змушений був співпрацювати ще й з СД. А перебуваючи в еміграції в США – також і з ЦРУ…
З-під арешту тоді наприкінці 1930-х років К. Штеппу випустили. І вдома він із жахом дізнався, що у нього за цей час народилася й дуже скоро померла наймолодша донька Елеонора – у дружини арештованого професора було на руках двоє неповнолітніх дітей і абсолютно ніяких засобів до існування. Немовля померло від голоду…
Під час окупації Києва родину К. Штеппи не встигли евакуйовувати. Довелося виживати, працювати на окупантів – бо безробітних німці просто розстрілювали. В нагоді стало німецьке коріння. Отримавши статус фольксдойча, життя було не таким скрутним, як у більшості киян. Хоча, за однією з версій: якщо К. Штеппа був дійсно завербований НКВС, то його могли навмисне залишити в окупації для якоїсь надважливої місії. І такою місією могло бути, наприклад, вбивство А. Гітлера, якби німецький фюрер опинився в Києві.
У 1943 р. іншого варіанту в К. Штеппи, ніж відступати з німцями, не було. Рухаючись на захід, родина професора опинився в Німеччині, де сина Еразма призвали до німецької армії й відразу відправили на східний фронт – тут він потрапив у полон і вже після війни отримав 20 років таборів. К. Штеппа з дружиною і донькою кілька повоєнних років прожили в Мюнхені, а на початку 1950-х перебралася за океан до Нью-Йорка. Тут, на чужині К. Штеппа й помер у листопаді 1958 р.
У Америці політичні погляди й наукові інтереси К. Штеппи кардинально змінюються. Усі довоєнні негаразди, арешт, смерть доньки і поневіряння викликали пекучу ненависть до радянського режиму. Його погляди з помірковано українофільських змінилися на проросійські великодержавні, що призвело до розриву зі старими друзями з української діаспори, насамперед із істориком О. Оглоблиним. Натомість, К. Штеппа дуже зблизився з російською діаспорою (А. Авторхановим, В. Яковлєвим, В. Марченком й іншими). Тут, у США К. Штеппою були написані основні його дослідження з історії політичних репресій у СРСР, які розкривали правду на дійсний стан справ на теренах 1/6 суходолу Землі – як у довоєнний час, так і протягом першого повоєнного десятиріччя. Багато що було шокуючим, особливо для демократичного заходу, де багато було симпатиків комуністичної ідеології – перебуваючи під враженням від нещодавньої перемоги над нацизмом і отримуючи геть викривлену радянською пропагандою інформацію про життя за «залізною завісою».
Син К. Штеппи Еразм, після хрущовської амністії в середині 1950-х років спершу викладав німецьку мову й був перекладачем, а на схилі життя переїхав на історичну батьківщину, де й помер у 2008 р. Донька Аглая (у заміжжі Горман) проживала в США, була професором одного з американських університетів, пережила брата всього на 5 років, померла у Флориді, у передмісті м. Санкт-Петербург…
Після смерті батька залишився потужний науковий спадок – величезний архів і бібліотека. Архів К. Штеппи його діти на початку 2000-х років перевезли до Російської Федерації й передали до однієї з російських державних архівних установ. Саме завдяки цьому, а також тому, що тоді ще була можливість українським дослідникам працювати в російських архівах, ми й знаємо про життя й діяльність такої непересічної людини – ніжинського професора й науковця Костя Штеппи.
.jpg)
Ніжинський краєзнавчий музей ім. Івана Спаського
