Чому старі міста володіють певним магнетизмом, ваблять до себе тисячі туристів?

Політики і експерти продовжують сперечатися між собою про те, наскільки важливою може бути роль України у війні, яку за допомогою безпілотників Іран провадить проти американських баз на Близькому Сході, країн Перської затоки та Ізраїлю. Скажімо, Володимир Зеленський розповідає про прохання щодо допомоги і присутність українських спеціалістів, а Дональд Трамп не менш енергійно спростовує важливість і доцільність української допомоги. Але, щоб не говорили президенти, навіть американські дрони, які задіяні в зоні конфлікту, випробовувалися саме на українському фронті.

Через кілька днів після початку війни Сполучених Штатів та Ізраїлю проти Ірану, коли світ був у пошуках фігури, що могла реально замістити вбитого в перший день ударів аятолу Хаменеї, я читав на шпальтах ізраїльської газети "Хаарец" великий текст, присвячений очільникові Вищої ради національної безпеки Ірану Алі Ларіджані (незабаром він також загине після ракетного удару). Ларіджані був добре відомий мені як один із найбільш досвідчених і найбільш жорстоких іранських політиків – але ізраїльський колега несподівано змальовував портрет філософа, який аналізував творчість Канта, писав наукові книжки і публікувався в іранських часописах, при цьому залишаючись переконаним релігійним фанатиком, пише Віталій Портніков для Збруч. Цей портрет несподівано нагадав мені образи перших вождів більшовицької партії до епохи Сталіна. Всі вони писали книжки і статті – не тільки Ленін і Троцький, але й Зінов’єв і Бухарін могли похвалитися багатотомними зібраннями своїх творів (таке зібрання згодом з’явиться і в самого Сталіна, але "головний вождь" радше намагався бути схожим на своїх знищених конкурентів).

Останніми днями в українських соцмережах та соцмережах російскої політеміграції зʼявився шквал публікацій про те, що Путін готується до нападу на одну з Балтійських країн. Давайте спробуємо розібратися, наскільки це взагалі реалістично?

Сполучені Штати Америки відміняють нафтові санкції проти Росії до 11 квітня 2026 року з можливістю пролонгації цього рішення. Де-юре, це узаконює те, що і так працювало де-факто. Адже після відміни санкцій щодо Індії стало зрозумілим, що ці самі санкції просто непотрібні. Тобто, в ситуації, коли 90% російської нафти продається в Китай та Індію, а санкції проти Китаю не працюють, санкції перетворилися на комічну формальність. США, на жаль, розписалися тут у власній безсилості.