Закреслити всі попередні досягнення, здобутки, перемоги, рекорди? Чи може хороша й шанована людина дуже швидко перетворитися на покидька? Легко! І згадувати оті попередні досягнення, здобутки, перемоги, рекорди буде не тільки недоречним, а й навіть цинічним.
Закреслити всі попередні досягнення, здобутки, перемоги, рекорди? Чи може хороша й шанована людина дуже швидко перетворитися на покидька? Легко! І згадувати оті попередні досягнення, здобутки, перемоги, рекорди буде не тільки недоречним, а й навіть цинічним.
Пам’ятаю, переглядав я колись репортаж із зали суду. Я розумію, що навіть серійний ґвалтівник і вбивця має право на адвоката. Я розумію, що той адвокат має якось відпрацьовувати свій гонорар. Але ж гидко чути, як адвокат показує присутнім не такі вже й давні шкільні похвальні грамоти підсудного, його золоту медаль з тієї ж школи, його спортивні кубки, схвальні відгуки сусідів і позитивні характеристики з місць роботи. Тут же й активна участь у самодіяльному театрі. Тут же й донорство крові. І благодійні перерахування на притулок для тварин. Адвокат старається, аж чоло пітніє. А слухати його – часом незрозуміло, часом сумно, часом смішно, часом гидко.
Пам’ятаю, такі самі почуття переживав, коли переглядав картини Адольфа Гітлера. Якби не знав, хто автор, то як би й непогані картини. Якби не знав, хто автор!
До чого це я? А до того, що й досі знаходяться шукачі й поціновувачі «окремих позитивних сторін російської історії й російської культури, які варто зберегти в Україні…» та «певних позитивних фактів і досягнень нашої спільної радянської історії, які не можна забувати…»
Ну не хочуть (чи не можуть?) оті поціновувачі зрозуміти, що дата 24.02.2022 безповоротно розділила наше життя на «до» й «після», що згадувати оті попередні досягнення, здобутки, перемоги, рекорди (навіть спільні!) стало не тільки недоречним, а й навіть цинічним.
Титульне фото ілюстровано з мережі
