Завантаження ...
banner

«Кожен із нас ЗСУ»!

1300x820.jpg

Пам'ятаєте, коли у 2019 році переможець президентських виборів, під час інавгураційної промови видав фразу-мем про те, що «кожен із нас — президент»? З точки зору політтехнології — ідеальне послання для народу. Адже більшість бодай на хвилину мріяли про те, аби стати якщо не президентом, то принаймні якимось великим керівником. Виборці були в захваті. Єдине, чого не вистачало для ідеальної картинки — відчути разом зі статусом «президентства» ще й відповідальність. Про це, до речі, у промові пана Зеленського було через два речення («кожен із нас несе відповідальність»). Але то вже сприймалось не так приємно — тож якщо й було почуто, то потім швидко забуто. Проте, саме ця теза була визначальною у зверненні.

Сьогодні, концепція змінилася. І нині, вже інша людина з прізвищем на літеру «З» без ризику помилитися може заявити: «кожен із нас – ЗСУ». Бо саме зараз в Збройних силах України перебувають не лише люди з військовим квитком й піксельній формі. Тут і продавці, що хапаються за кожну нагоду зробити знижку для покупців з шевронами; тут і водії маршруток, які часто відмовляються брати гроші за проїзд. Віртуально, на плацу щодня шикуються й працівники однієї з найбільших кіномереж, яка надає безкоштовні квитки військовослужбовцям... І, звісно, волонтери та кожен з тих, хто долучився бодай однією гривнею на збір для закупівлі усього того, що допомагає зберегти життя українських бійців на фронті та прискорити знищення російських окупантів.

Дотепер, армія України була для більшості з нас чимось віддалено необтяжувальним. Особливо для тих родин, де не було кадрових військових як, наприклад, в моїй. Одного зі своїх дідусів я не застав у живих, а інший помер, коли я був ще малим. Уся військова служба тата — це альбом з декількома гарними краєвидами Камчатки та якимись людьми у формі на фоні (це пізніше стало зрозуміло, чому усі старші знайомі служили не ближче, ніж за тисячу кілометрів від України). Тож найбільша яскрава військова асоціація — непідробний страх мами, щодо можливого в майбутньому, відправлення дитини «в афган». Коли, на час початку виходу совєтської армії з Афганістану мені було лише 8, в родині з усією серйозністю наставляли щодо успішного навчання словами: «а то заберуть в армію».

Теперішня українська армія кілька останніх років поступово виходить з цієї тіні, хоча вона ще й досі часто неповоротка й забюрократизована структура з купою часто неосяжних цивільним розумом нелогічних правил, що суперечать одне одному. Але, нарешті, сьогодні вже важко уявити, щоб хтось лякав нею дітей. Зараз - це честь, бути потрібним військовим спеціалістом з практичними знаннями та польовим досвідом.

І кожен з нас вже хоче бути причетним, хоча б частково до ЗСУ. Навіть, якщо це не Збройні сили України, то принаймні Загальноукраїнська спільнота успіху. А боятися цих трьох літер мають тепер лише вороги, ті хто по ту сторону добра, і аж ніяк не справжні громадяни нашої держави.

Ми нарешті відчуваємо свою відповідальність й зараз «кожен із нас — ЗСУ»!

 

Головне фото: РБК Україна

Приєднуйтесь до Телеграм каналу https://t.me/My_Nizhyn