Росія сьогодні може оголосити нову хвилю мобілізації. Принаймні такі плани, за інформацією української розвідки, будували у кремлі. Тож, хто найближчим часом може поповнити ешелони "мобіків"? Про це Богдан Вербицький розпитав у журналіста Володимира Золкіна, відомого своїми інтерв'ю з російськими військовополоненими. Дивіться далі.
Росія сьогодні може оголосити нову хвилю мобілізації. Принаймні такі плани, за інформацією української розвідки, будували у кремлі. Тож, хто найближчим часом може поповнити ешелони "мобіків"? Про це Богдан Вербицький розпитав у журналіста Володимира Золкіна, відомого своїми інтерв'ю з російськими військовополоненими. Дивіться далі.
Дякую, що знайшли час. Ми з вами минулого разу, коли спілкувалися, ми говорили про кадрових військових, в яких головна "відмазка" були навчання. До нас "пожаловалі", так би мовити, мобілізовані. Вони відрізняються від кадрових? Я маю на увазі ментально і роздумами про цю війну.
Ви забули два етапи ще важливих, які були. Ще ж були іпотечники. Це також начебто кадрові, але вони поїхали сюди через те, що в них забрали квартиру і змусили би заплатити всю ту іпотеку, яку росія за них виплачувала весь цей час. У них є таке: за них виплачують за квартиру, але якщо вони відмовляються виконувати наказ, все це могли б у них забрати. І у цих людей там по дві, по три дитини і ось таким чином їх змусили їхати.
Ви ще забули про зеків. Про яких нам стало відомо ще на початку літа, що вони сюди їхали. Ще до появи відомого відео з Пригожиним, ми знали, що вони сюди їдуть. І їх мобілізують з колоній прямо.
Серед них і ВІЧові, і СПІДозні, і наркомани, і весь збрід, який тільки можна зібрати. Ще там теж було цікаво охоронці. Які влаштовувалися там охоронцями і водолазами там влаштовувалися. Теж для нього не було там нічого нового, він підписує договір, що він там виїжджає надовго, там зі стандартною зарплатнею, але його везуть в Луганськ. Де йому видають зброю, і кажуть: "Якщо ти не підеш туди, то ми тебе спочатку поб'ємо, потім пристрелимо". А вже потім почалися ці чмобілізовані.
Стосовно того, чи відрізянються вони ментально, то мені здається, що ні, тому що це росіяни - це все люди, які думають телевізором, думають лише за свою п'яту точку, а в даному випадку вони і про неї подумати не змогли, тому що їх знову дурять, переважно.
Ті, з якими я встиг поспілкуватися, це наприклад люди з серйозними фізичними вадами здоровʼя, яких призвали до військкомату, то вони думали: "От я зараз туди зайду, мене десь перевірять на медкомісії і розвернуть, бо я реально хворий".
- Зачем вы пришли убивать меня? - Потому что это долбаная мобилизация. Меня бы и близко не было.
Для них, для тих кого мобілізовували, вона дійсно така довбана і така ненависна і вони так не хотіли? Чи зустрічалися вам ті, мобілізовані, які хотіли, наприклад?
Поки що ні. Але, знову ж таки, треба враховувати, що можна цю казочку повторювати тому, що йому так простіше. Йому простіше казати: "Довбана мобілізація, я нічого не хотів", а насправді він хотів заробити грошей, наприклад. І такі випадки дійсно були. Коли вони йшли, тому що вони там в боргах, кредитах і так далі.
Вони спроможні вбивати?
Так, абсолютно спроможні вбивати. Це росіяни. Розумієте, вони все життя жили рабами. Вони все життя жили рабами і от тут їх спускають з ланцюга. Що робить раб, коли його відпускають з ланцюга і дають якусь там владу? Він починає гвалтувати, вбивати, і грабувати. В принципі, це все вони і роблять. Це пояснює їхню поведінку в цих умовах.
Але, ви знаєте, моя колега Ірина Баглай спілкувалися з хлопцями з програми "Хочу жить". Виходить, що не всі раби?
Звісно, є виключення. І звісно є виключення серед росіян, які були проти цієї операції від початку. І є виключення серед військових. Я кажу про більшість. Більшість. От ту масу, яка дійсно була рабами, відчувала себе рабами і їх спустили з ланцюга. Вони ґвалтують, вбивають і все це роблять без якихось докорів сумління. А є ті, як ви сказали, самовільно здаються в полон. І більше того, є й такі, які вже не хочуть повертатись до росії. Вони кажуть: "Так, окей, ми вам розкажемо все як є. Ми не проти, щоб ви нас записували, але до росії ми вже не повернемося".
Програма "Хочу жить" вона взгалі серед росіян популярна? Серед тих, кого мобілізували?
Зараз росіяни, яких ще навіть не мобілізували, вони вже телефонують і замовляють місця в нашому полоні. Всі вони знають, в них є QR-коди. Вони знають, куди зателефонувати, все це є. Є випадки, коли вони роздруковують вже QR-код на мій канал і назву мого каналу. Розсовують просто в поштові скриньки, на грошах пишуть "Youtube-канал Володимир Золкін. Дізнайся правду".
Що мобілізовані думають про нашу країну?
Я б відповів, що мобілізоані взагалі нічого не думають. Ну, набір штампів російської пропаганди й досі працює. Вже гірше, але працює. Я розумію, що ніхто з них сам в це не вірить. Насправді.
Ще я помітив, що ніхто з мобілізованих, не дивлячись на ці всі штампи, не згадав про Донбас.
Про 8 лет?
Так. 8 лет Бамбас - ніхто не згадав.
Так. З одного боку так, а з іншого боку, ті мобілізовані з ОРДЛО їх також питають: "Бамбілі Дамбас?" Він каже: "Хто?". Я кажу: "Ну дамбілі Бамбас? 8 лет?" – "Я не знаю, там де я жив, то нічого не бомбили". Ну а там, де ти їздив - було? Ні, не було. Більше за всіх знаєте, хто говорить про "Дамбілі Бамбас"? Мами військових, з якими ми спілкуємося. В них же немає нічого більше. Одна і та сама шарманка. Шо не кажи, про що тільки не спілкуйся, про що не питай: "А 8 лет?", - розумієте? Тобто, з усього цього ми бачимо, що маму, яка живе там десь за Сахаліном, в 8 тисяч кілометрів від України в принципі і не знає про Україну нічого, більше цікавить 8 лєт дамбілі бамбас, ніж мешканців всього цього Донбасу.
- Дали завести, прокатиться, ну... может с полкилометра. Кружок. И всё. - А до этого вы служили срочку? - 13 год был. - А тогда сколько вы накатались? Ну, десять часов? - Ну, где-то может так. - Страх. Я б не сів… Якщо я до цього проїхав дві години в танку, я б не сів.
Тут мають розбиратися професійні психологи, чи псіхіатри. Ну, профі в цьому питанні. Але, от так на вскидку, що я можу сказати: ваша відмінність, або там моя, середньостатистичного українця, ми не живемо все життя в страху. Ми живемо нормальним життям, думаємо своєю головою. У росіян все абсолютно навпаки: по-перше, вони напряму постійно залежать від того, що відбувається в державі. Від державних інституцій. Там відсотків 40 охороняє, відсотків 20 сидить. І є ще незначна частина людей, які плюс-мінус нормальні, які рідко потрапляють до нас на інтервʼю.
Що чекає на них всіх, після того, як ця війна закінчиться? Наприклад, є історія з Афганістаном. Де люди жахи розповідали. І всі сідали у дворі і: "Даааа… Это ужас, Вася…" і далі сиділи.
Афганістан - це трохи далеко. Можна взяти ближче. Чечню. Розумієте, тоді у них втрат було значно і значно менше. Ніж зараз в Україні. Значно менше. Але, тоді росіяни переживали ці втрати значно бурхливіше. Тобто, в суспільстві постійно було обурення, в суспільстві постійно про це говорили. Про те, що не потрібна ця війна. Про те, що в них там хтось загинув, що це потрібно припиняти. Йшло обговорення. Були ще ресурси опозиційні, які ставили під сумнів необхідність цієї війни і раціональність дій. А потім за 20 років після цієї війни з росіянами зробили те, що зараз, коли в десятки разів більше жертв, вони просто перестали на це все реагувати. Вони як флегма така, розумієте? Їх реально зазомбували.
Тобто, якщо по телевізору буде йти сюжет, а за вікном буде йти похорон, вони не звернуть увагу на вікно, а будуть дивитися телевізор?
Ну, так. Похорон - він іде. Але ж по телевізору то кажуть, що це потрібно. Значить, це потрібно. Що буде коли вони повернуться? Та вони краще це знають за нас із вами. Тому що навіть, коли вони спілкуються з родичами, то ті часто роблять ось так пальчиком і кажуть: "Лишнего не наговори". Тому що вони розуміють, що вони повертаються там в той самий рабський режим.
Скільки, наприклад, один льотчик може коштувати наших бійців?
Оооо. Ну тут ви задаєте таке питання, на яке я, мабуть би, не відповів, якби навіть знав відповідь. Тому що це питання обміну і кожного разу, коли його торкаються, я всім бажаю просто замовкнути і не чіпати цього. Люди, які повернулися з тієї ж Оленівки, ми з ними відразу в автобусі проговорили про те, що ми не будемо поки що висвітлювати тих, чи інших моментів, тому що там залишилися їх товариші.
Чи часто росіяни зривали… я знаю, що ви їздите час від часу. Як часто було, що от мало відбутися, але росіяни…
На моїй памʼяті росіяни три рази зривали обмін,який мав бути 100 відсотково. Один з таких випадків, це - Миколаїв. Ми приїхали в Миколаїв, ми відзянли готових на обмін. Ми з кожного показали, з кожним поспілкувались. Але в той день по Миколаєву, за свідченнями мера Миколаєва, це був найбільший обстріл Миколєва з початку війни. І ніякого обміну на наступний день не відбулось.
Ми будемо колись спілкуватися з росіянами?
Локально - так, безумовно будемо. Я спілкуюся з багатьма росіянами. І зараз також спілкуємося з ними. Я прихильник того, що з росіян потрібно брати все, що можна для нашої перемоги. Якщо вони роблять щось, то все це потрібно брати. І не думати: хороші вони чи погані.
А після війни?
Після? Ви задаєте питання, де дуже багато обставин: як закінчиться війна, як саме вона закінчиться? Як я буду жити після війни, чим я буду займатися після війни? Яка інформаційна політика буде в нашої держави після війни, яка інформаційна політика в росії? А чи будуть вони вести знову в своїй діяльності питання України? І чи будемо ми розуміти, що вони знову намагаються схилити свій зомобонарод до повторного вторгення. Як було от з Чечнею. Перша та друга війна. Між ними не такий великий проміжок часу. То нам потрібно буде дуже добре слідкувати за тим, що відбувається в росії і не на рівні Вови Золкіна, а на державному рівні робити все те, щоб дати їм альтернативну інформацію.
