На плечі наших дітей впала скеля неймовірно тяжких випробувань. Причому в кілька етапів і з різних напрямів. Народитися в Україні ХХІ століття – це не лише ловити кайф демократичності та насолоджуватися ароматом свободи. Відтепер це ще й «пожинати плоди» світового хаосу й сусідства з російськими нелюдами.
На плечі наших дітей впала скеля неймовірно тяжких випробувань. Причому в кілька етапів і з різних напрямів. Народитися в Україні ХХІ століття – це не лише ловити кайф демократичності та насолоджуватися ароматом свободи. Відтепер це ще й «пожинати плоди» світового хаосу й сусідства з російськими нелюдами.
Хочеться зупинитися саме на освітньому аспекті. Вже кілька років поспіль для більшості українських дітей відсутній повноцінний освітній процес. Спершу коронавірусна пандемія вкрала у дітей знання. Тепер повномасштабна війна… На жаль, проблема і надалі залишається невирішеною. Освіта «впала в кому». Точніше – її туди штучно ввели… Це в жодному випадку не вина освітян чи профільних відомств. Це констатація факту. Якщо говорити про крайню причину «коми», то 24 лютого 2022 року саме російські окупанти вкрали значний сегмент знань у наших дітей.
Безумовно, можна скільки завгодно говорити про те, що «хто хоче – той вчиться». Так то воно так, але трішечки не так.
Тут треба зважати на кілька факторів. Зокрема, практичний і ментальний.
Адаптація системи освіти до дистанційної форми та проведення онлайн-уроків – це, звісно, дуже добре. Але… Повторюся. У дітей вкрали повноцінне навчання, а відтак – знання. А це, у свою чергу, важкий удар по потенціалу України.
Так, на жаль, знаю чимало українців шкільного віку, які фактично нічим не цікавляться і не вважають процес навчання важливим. Такі молоді українці та українки вже кілька років поспіль просто несуть «дистанційний тягар». Терплять кількагодинне «знущання» дистанційки, а потім – цілий день до пізньої ночі зависають у гаджетах. Про домашку та самостійне опрацювання промовчу. Знову ж таки, я не узагальнюю.
Але без перебільшення – ситуація плачевна. Та головне, що діти не винні в цьому. Винні – ми з вами.
Навряд чи в дитини з’явиться нестримне бажання до навчання та розвитку, якщо вона щовечора бачить своїх батьків прикутими до телевізора чи мобільного. Дітям треба пояснювати (бажано на власному прикладі), що вчитися і читати – це круто. Не просто круто, це надзвичайно потрібно в житті.
Тому перш ніж укотре звинувачувати в чомусь своїх дітей, подумайте: а чи не ви винні в проблемі?
Так, складні часи. Війна. Але хто сказав, що ми повинні ставати співучасниками процесу дегенерації української нації?
Не дочекаються.
