Те, що сталося рік тому наприкінці лютого й початку березня в столиці України Києві та його околицях, нагадало мені те, що я бачив 30 років тому на своїй батьківщині в Азербайджані - в Карабасі, де я виріс. Російська армія, вторгнувшись до України, намагалася захопити Київ - одне з найспокійніших, сучасних туристичних міст світу, середньовічними методами знищувала Ірпінь, Бучу та Гостомель - тихі та затишні міста передмістя української столиці, а також Харків, Чернігів, Маріуполь…
Те, що сталося рік тому наприкінці лютого й початку березня в столиці України Києві та його околицях, нагадало мені те, що я бачив 30 років тому на своїй батьківщині в Азербайджані - в Карабасі, де я виріс. Російська армія, вторгнувшись до України, намагалася захопити Київ - одне з найспокійніших, сучасних туристичних міст світу, середньовічними методами знищувала Ірпінь, Бучу та Гостомель - тихі та затишні міста передмістя української столиці, а також Харків, Чернігів, Маріуполь…
У 1988 році, використовуючи умови, створені лідером Кремля Михайлом Горбачовим, вірменські сепаратисти підняли голови в Карабаському регіоні Азербайджану, особливо в місті Ханкенді (під час СРСР був перейменований на Степанакерт, на честь більшовика Степана Шаумяна). Після розпаду СРСР, за підтримки Москви, яка не вивела російські військові частини з регіону, у тому числі з Ханкенді, стрімко загострилося знищення й вигнання азербайджанців із цього регіону.
У ніч з 25 на 26 лютого 1992 року загони вірменських сепаратистів, за участю 366-го російського мотострілецького полку, дислокованого в Ханкенді, раптово атакували азербайджанське місто Ходжали. У результаті цього нападу місто було стерте з лиця землі за одну ніч. Мирне населення безжально знищувалося. Усього було вбито 613 осіб, їхні трупи були осквернені. Серед убитих - 63 дитини, 106 жінок і 70 літніх людей. Повністю були знищені 8 сімей. У заручниках опинилися 1275 людей, доля 150 з них досі невідома.
Серж Саркісян, один із васалів Кремля, який згодом керував Вірменією, в інтерв'ю британському письменнику і журналісту Томасу Девалю, яке було опубліковано в книзі "Карабах", сказав: "До Ходжали азербайджанці думали, що ми з ними жартуємо. Вони думали, що вірмени не можуть нападати на мирне населення. Ми змогли зламати цей стереотип у Ходжали".
Місцеві та зарубіжні ЗМІ зафіксували цю подію, міжнародні організації прийняли по ньому резолюції, 18 країн світу і 24 штату США визнали його геноцидом (в рамках кампанії "справедливість до Ходжали", що стартувала під керівництвом Віце-президента Фонду Гейдара Алієва Лейли Алієвої спільно зі світовими інститутами). Однак, на жаль, винні-офіцери і солдати 366-го російського мотострілецького полку, під керівництвом Сержа Саргсяна - досі не покарані.
Як результат, 30 років потому, Ходжалинські події - злочини проти людяності - продовжуються в Східній Європі, у містах України. У всіх регіонах України, які я відвідую у відрядженнях, я спостерігаю повторення тих подій, того ж "сценарію": зруйновані житлові будинки, убиті немовлята, жінки та люди похилого віку... Спадкоємці 366-го мотострілецького полку знову "за роботою". Злочини проти людяності тривають.
Страшна іронія ще й в тому, що сьогодні Вірменія намагається дати Росії, яка перебуває під світовими санкціями, нове дихання. Наприклад, поставляє до РФ винищувачі. За деякими оцінками, 70 відсотків промисловості Вірменії перебуває під монополією Росії і зараз допомагає Москві уникнути санкцій. Наприклад, національна пошта Вірменії "HayPost" публічно, на своєму офіційному сайті, оголошує, що її клієнти можуть перевозити й доставляти будь-які товари, що знаходяться під санкціями…
Через 30 років після трагічних подій в Ходжали, Азербайджан звільнив свою землю від окупації, морально помстившись за своїх громадян, які загинули в різних містах Карабаху. Упевнений, що непереможна українська армія, яка протистоїть росіянам день за днем, скоро вижене окупантів зі своїх земель і візьме моральний реванш за Бучу, Бородянку, Гостомель, Маріуполь, Бахмут, Харків... Переконуюся в цьому, коли бачу рішучість Збройних Сил України в кожному своєму відрядженні.
І впевнений, що світ має дати правову оцінку окупації та злочинам проти людства. В іншому випадку, ніхто не може гарантувати, що нові міста не повторять долю Ходжали або Бучі в найближчі роки. Безкарність провокує нову різанину.
