У Верховній Раді зареєстровано законопроект №9566, який вносить зміни до Закону про мобілізацію та дозволяє чоловікам відмовлятися від служби в армії. Але чи все так "гладко", як говориться в документі, давайте розбиратися.
Як стверджують творці законопроекту, його метою є "підвищення мотивації до захисту Вітчизни та оптимізація мобілізаційної діяльності для досягнення комплексного позитивного результату у справі зміцнення обороноздатності держави". Ціль – благородна. Адже дійсно, вмотивовані громадяни, які готові й фізично, і морально воювати проти російських окупантів, це найкращі захисники. Про це говорять і самі бійці, наголошуючи, що невмотивовані, мобілізовані під примусом, на фронті лише завдають зайвих проблем - можуть підвести побратимів у відповідальний момент, можуть залишити позиції тощо.
Намагання примусом і погрозами мобілізувати громадян на військову службу негативно позначається на економіці, призводить до непотрібної соціальної напруги, а також створює приємне для ворогів враження, ніби в Україні не вистачає людей, які готові захищати країну зі зброєю в руках. Зрештою, це принижує тих найсміливіших українців, які вже боронять країну, адже така "мобілізаційна діяльність" створює враження, що вони стали на захист держави лише тому, що їм заборонили виїзд з країни й примусили до цього.
Що ж пропонують законодавці? У названому законопроекті йдеться про те, щоб чоловіків, які перебувають у запасі й не призвані на військову службу, або не залучені до виконання обов’язків щодо мобілізації за посадами, можна було залучати до виконання робіт, що мають оборонний характер.
Крім того, на роботу на підприємства оборонного та інших секторів економіки (відповідно до сформованих замовлень від Кабінету міністрів, місцевих військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування), або до виконання суспільно корисних робіт, пропонується залучати чоловіків, які відмовляються від мобілізації. Пропонується, щоб це відбувалося на договірних умовах – з оплатою праці на рівні, не менше розміру мінімальної заробітної плати, затвердженої в Україні станом на день мобілізації громадянина на роботу. При цьому, це можливо як за місцем реєстрації (фактичного проживання), так і в інших регіонах - за письмової згоди громадянина.
Однак, варто зазначити, що ця норма не поширюється на громадян, які офіційно працевлаштовані (не менше, ніж на 0,75 ставки), або здійснюють підприємницьку діяльність і вчасно сплачують передбачені законодавством податки та збори. Тобто, чоловіки, які офіційно працевлаштовані, та ФОПи, які сплачують податки, не зможуть відмовитись від мобілізації з особистих або релігійних переконань.
Таким чином, з одного боку, законодавча ініціатива має позитивні сторони. Я погоджуюсь з ініціаторами законопроекту, що у справі оборони країни варто розраховувати на вмотивованих громадян, всіляко підвищувати мотивацію до захисту Вітчизни, а також мати змогу залучати тих, хто відмовився від мобілізації, до роботи на економіку, від якої залежить і обороноздатність.
З іншого боку, законопроект неоднозначний. Адже реалізація так званої мобілізації здорового глузду не має супроводжуватись обмеженням прав офіційно працевлаштованих. Це може спричинити хвилю звільнень, відповідно, втрату цінних кадрів та спеціалістів, бо вигідніше буде отримувати заробітну плату "в конвертах". І також варто враховувати, що ФОПи, яких обмежують у праві написати заяву на відмову від мобілізації, теж сплачують податки, дають робочі місця та рухають економіку країни, яка перебуває в стані війни.
Ризик у тому, що, у разі прийняття вказаного законопроекту, в країні зможуть "вижити" лише великі підприємства. Це призведене до знищення конкурентів, монополізації економіки, запобігання інноваціям. Тобто економічний стан країни (і її обороноздатність) ніяк не покращить.
