Ця трагедія має стати уроком для порушників, які мають знати, чим їм загрожує насилля проти найнятих суспільством захисників правопорядку
Найдивніше в історії із застреленим чоловіком у Дніпрі те, як багато людей його захищають і звинувачують поліцію. Це означає, що дуже багато людей асоціює себе не з поліціантом, який виконує свою роботу, а з п’яним водієм дорогого авто, який порушує закон.
Це із серії «я проти корупції, але хочу щоб кум порєшав»? Чи ми всі за верховенство права, але «ну що там, трохи випив, що, я погано кермую»?
Люди ставлять себе на місце порушника і тому жаліють його. Адже на його місці «можу бути я». І це ненормально. Бо не може здорова людина уявляти себе на місці такого порушника.
Це дуже поганий знак.
І дуже дивні аргументи використовують його захисники. Наприклад, дивний аргумент — діти. От у Путіна є діти. І багато. Від різних жінок. І що?
Якщо хтось порушує закон в компанії дітей, то що, його не зупиняти? Діти це що, захисний амулет, маючи який можна застосовувати насилля проти поліції? Які цікаві новини.
Так, неприємно, що діти стали свідками загибелі свого батька (хоча, судячи з їхньої поведінки, не дуже їх і шкода). Але в цьому провина саме батька, який спочатку порушував правила дорожнього руху, при дітях у машині, а потім вчиняв злочин на очах у своїх дітей. До чого тут поліція і те, що вони просто виконували свою роботу? Ба більше, саме порушник ризикував життям своїх дітей. І до того, як його зупинили, і після цього.
І так, я хочу жити в країні, де поліція приходить на допомогу. В країні, де бандюки і хамуваті люди стримують себе, бо знають, що ймовірність відповісти за свої дії велика. І єдине, що їх може стримати, це сила і невідворотність покарання.
Я хочу, щоб поліцейський, який виконує свою роботу і захищає суспільство, сам відчував себе під захистом суспільства. Щоб наступного разу наступний поліцейський, побачивши ризиковану ситуацію, не думав «а воно мені треба» і просто чесно виконував свою роботу, не прогинаючись перед посвідченнями і хамством. Бо якщо зараз поліцейський сяде у в’язницю, то наступного разу таке авто просто не зупинять. А в ньому може бути і російський диверсант…
Я не хочу жити в країні, де офіцер поліції почуває себе беззахисно перед хамлом, побоюючись застосувати силу. Тим більше, що хамло буде знати, що поліцейський боїться. І це буде штовхати порушників на більшу агресію. Як щодо звичайних людей (чомусь захисники невинно вбитого не асоціюють себе із потенційними жертвами таких людей), так і поліцейських.
Так, смерть будь-якої людини це трагедія. Навіть такої, яку не шкода. Але ця трагедія має стати уроком для порушників, які мають знати, чим їм загрожує насилля проти найнятих суспільством захисників правопорядку. І вона не має стати попередженням для поліцейських, що не треба ризикувати і краще прогнутись перед хамом.
Не просто так поліціанти у цивілізованих країнах є недоторканні при виконанні обов’язків. Це результат раціонального підходу. Бо сторож суспільства має бути недоторканним. А інакше він не зможе захистити те саме суспільством. Із суспільством має консенсус — насилля недопустимо.
І це не означає, що поліцейський недоторканний перед законом. Ні. Це означає, що насильство проти поліціанта недопустимо. І поліціанти в цивілізованих країнах це знають. А тому і члени суспільства відчувають себе захищеними.
