Невизнана "республіка" припиняє існування з 1 січня: карабаський конфлікт вирішено, цього разу - на користь Азербайджану, який відновив територіальну цілісність у міжнародно визнаних кордонах. Натомість Вірменія отримує можливість вийти з путінського імперського лона.
Спільну гру Ердогана та Путіна в Нагірному Карабаху (НК) можна простежити на деталях. Президенти бачилися 4 вересня, а вже з 19 на 20 вересня Азербайджан взяв під свій контроль всю територію НК, знаючи, що російський "миротворчий" контингент злагоджено колупатиметься в носі, не вступаючи в бойові дії з азербайджанськими ЗС. Інакше сьогодні ми смакували б прямим збройним зіткненням між Азербайджаном та РФ.
Ердоган не приховує інтересу до геополітичного зміцнення Баку. Він називає президента Азербайджану братом, і ми розуміємо, що Ільхам Алієв є меншим братом, покликаним допомогти у відновлені величі Туреччини як спадкоємиці османської імперії. Уже багато написано про прагнення Ердогана домінувати у регіоні, і азербайджанський кейс чудово для цього підходить.
Натомість Путін проводить у Вірменії щось на кшталт "спеціальной воєнной операції", сподіваючись збурити у країні масові протести: для більшості вірмен повернення НК під контроль Баку є відвертим національним ляпасом. І дійсно, в Єревані спалахнули антиурядові виступи, на чолі яких виявилися проросійські політики. На угоду з Ердоганом-Алієвим Путіна змусила антиросійська політика місцевої влади. Лідер оксамитової революції Вірменії (2018 р), чинний премʼєр країни Нікол Пашинян виявився прихильником західних цінностей, (https://t.me/orestokratiia/592) зміцнював взаємини із Вашингтоном, який пообіцяв Єревану допомогу, в тому числі - і в оборонному секторі.
Важлива деталь: у середині цього місяця навіть розпочалися спільні навчання армій Вірменії та США. Не виключено, що саме турки попередили американців про очікувану турбулентність в цій країні, і пентагон підстрахував Єреван військами. Російські пропагандисти тривожно пишуть, що під виглядом участі в навчаннях до Вірменії прибули американські фахівці з контрдиверсійної та контртерористичної боротьби. Мовляв, щоб зусилля з відсторонення Пашиняна не увінчалися успіхом.
Ще деталь: у момент антитерористичної операції в НК держсекретар США Блінкен організував переговори між Пашиняном та Алієвим, а Байден надіслав вірменському премʼєрові листа підтримки.
Схоже, США переконали Пашиняна не вступати у війну з Алієвим, обіцяючи натомість підставити плече у подальшій прозахідній розбудові країни.
Пакт "Ердогана-Путіна" матиме неоднозначні результати для його організаторів. Туреччина однозначно виграла, досягнувши зміцнення Азербайджану, здобутки РФ сумнівніші.
Аналітики прогнозують, що повалити прозахідного Пашиняна кволій опозиції, т.зв. "карабаському клану" навряд чи вдасться. Принаймні, так поки що виглядає: потужного протесту організувати не вдається, а холості мітинги рано чи пізно загаснуть.
Вірменія вийде з проросійських структур безпеки, а Москва змушена буде відкликати війська з бази в Ґюмрі. Після того Єреван зможе відбудовувати нову конфігурацію системи безпеки.
Нагірний Карабах, судячи з усього, це та ціна, яку уряд Вірменії СВІДОМО сплачує за вихід із кремлівського лона, аби розпочати нову сторінку своєї історії. Це зовсім не означає, що Єреван очікує безтурботне майбутнє, Росія, Азербайджан і навіть Іран (https://t.me/orestokratiia/700) можуть створити нові проблеми. Та це все одно будуть задачі із нової фази розвитку донедавна проросійської країни.
